Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №256 від 07.09.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Стиль життя

Валерій Марченко: »Від творчості не відмовляюся!»

Валерій Марченко: »Від творчості не відмовляюся!»

Валерій МАРЧЕНКО, відомий нашим краянам як композитор і аранжувальник, отримав посаду директора Рівненської музичної школи №2 у 2004 році. Перед тим працював завідуючим музичним відділом Рівненського державного театру ляльок, старшим викладачем інституту культури, два роки навчав музиці датських учнів, викладав у Рівненському педінституті ім.Д.З.Мануїльського. А ще раніше закінчив музучилище і Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка, відслужив в армії. Інтерв’ю з директором школи пропонуємо увазі читачів “РР”.

- Рівненська семирічна дитяча музична школа № 2 сьогодні є однією з найбільших в Україні, - розповідає Валерій Марченко. - В ній навчається понад 1000 обдарованих хлопчиків і дівчаток.

На базі школи працюють 17 учбових дитячих творчих колективів. Шість із них мають звання “зразковий”, в тому числі такі відомі, як камерний хор “Аве Марія” під керуванням заслуженого працівника культури Марії Гончарової, оркестр народних інструментів, яким керує Олександр Приходько, духовий оркестр під керуванням Юрія Островського, хор “Фантазія” під керівництвом Маргарити Грицюк. Гордістю школи стали чудовий симфонічний оркестр під керуванням Юрія Скрипника, камерний оркестр під керуванням Ірини Кальмук, хори старших і молодших класів фортепіанного відділу, ансамблі скрипалів молодших і старших класів.

Для творчих колективів школи поїздки за кордон стали чимось звичним. Часто подорожує камерний хор “Аве Марія”. Капела бандуристів музичної школи в минулому році виступала в Польщі, а симфонічний оркестр нещодавно повернувся з Франції. До речі, ми давали концерти у елітному курортному містечку Сен-Тропе, на березі Атлантичного океану. Це улюблене місце відпочинку кінозірок, художників, кутюр’є та діячів шоу-бізнесу. Юні музиканти з Франції раз на два роки приїздять до нас, виступають перед нашими глядачами. Один маленький француз навіть хотів залишитися в Рівному: з родиною, в якій він жив, у нього склалися кращі стосунки, ніж із рідними батьками.

- Ваша трудова біографія досить різноманітна. Де було працювати найцікавіше?

- Цікаво всюди, адже можна випробувати себе на різних рівнях роботи. Навіть працюючи директором, не відмовляюся від творчої діяльності. При музичній школі існує власна студія звукозапису, де ми записуємо всі цікаві концерти, які відбуваються у нас. Скажімо, у травні відбувся Міжнародний фестиваль-конкурс дитячого та молодіжного хорового співу “Весняні дзвіночки - 2006”, який зібрав творчі колективи з Росії, України, Польщі. Ми зібрали і записали їхні виступи, випустили диск, популяризуємо мистецтво хорового співу.

Не розриваю стосунків із театром. П’єси, до яких я написав музику, “прописані” в репертуарі Рівненського, Івано-Франківського, Львівського і Хмельницького театрів ляльок. Це, наприклад, дитяча опера “Алі-Баба і сорок розбійників”. А ще - мюзикл за мотивами опери М.Ли-сенка “Коза-дереза”. Це була для мене така цікава спроба, в якій намагався, залишивши інтонаційний матеріал опери українського класика, піддати його сучасному аранжуванню, поєднавши, приміром, із номерами у стилі хіп-хоп. До речі, мюзиклом зацікавилися поляки, які хочуть поставити цю річ у себе.

- А щодо пісенної творчості?

- Пісні, написані мною на замовлення, виконують Павло Зібров, Марія Фарина, естрадна співачка Жанет, Володимир Петрів, Олена Сенчук, група “Тартак” і навіть Уральський козачий хор. Плідно працюю зі зразковим хором “Фантазія”, для якого написав багато дитячих пісень.

- Розкажіть про свою роботу за кордоном.

- У Сполучених Штатах є така серйозна організація “Up with a people”. Вони збирають музичні колективи і влаштовують благодійні концерти на користь знедолених. У 1990 році ансамбль пісні і танцю Рівненського педінституту “Веснянка”, який я тоді очолював, запросили виступити у США за програмою цієї організації. Місяць напруженої роботи у Штатах приніс знайомства з багатьма іноземцями, один мій студент навіть одружився з датчанкою. Вона й запросила мене на роботу в Данію.

- Мовних проблем не було?

- Спочатку спілкувався зі своїми учнями англійською, а вже через три місяці вільно розмовляв датською.

- Чому ж ви не залишилися у цій казковій країні?

- Попри всі принади ситого життя, не таке вже воно й казкове. Датчани живуть при комунізмі.

- Тобто?

- Всіма соціальними пільгами розпоряджаються комуни. Щоб отримати власне житло, потрібно стояти 15-16 років у черзі. Знайти роботу - проблема. Вчителюючи, почувався так, ніби відібрав хліб у датчанина. Крім того, місцеві жителі не дуже старанно підтримують товариські стосунки, майже не ходять у гості один до одного, твоїм життям ніхто не цікавиться. Повернувся на Батьківщину, бо про це благали мої українські корені.

- А ставлення іноземців до музичної освіти відрізняється від нашого?

- Один американський професор, що гостював у Рівному, розповів, що в системі освіти США уроків музики більше, ніж уроків математики. Він пояснив це тим, що математика - наука для спеціалістів, тоді як музика необхідна всім. Музика дає поштовх логічному мисленню, сприяє розширенню асоціативного ряду, розвиває праву півкулю головного мозку. Від себе додам: заповнює вільний час дитини, відволікає від безглуздих бешкетів. Отже, нам непогано було б дещо перейняти у ставленні іноземців до серйозної музичної освіти.

07.09.2006Валентина ЗАХАРОВА



Рівне-Ракурс №10 від 07.09.2006p. 
На головну сторінку