Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №707 від 21.05.2015p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Невигадана історія

Час не можна повернути назад, аби врятувати себе від страшної самотності

Час не можна повернути назад, аби врятувати себе від страшної самотності

Людмила Петрівна не любила штучних квітів. Додому вона ніколи їх не купувала. Хіба що - на кладовище: носила їх на могилу рідної неньки, яка рано пішла з життя, батька, а ще - коханого чоловіка. Чорні думки огортають душу. Сидячи біля запаленого каміну довгими зимовими вечорами, вона згадує своє минуле. Мов змія, в душу заповзає сум, а серце, як пташка, рветься із грудей. Думи мої, думи, куди від вас подітися?

У 17 років, закінчивши школу, Людмила подалася до столиці, мріяла стати фінансистом, хоча на той час ця професія не була дуже престижною. В інституті вчилася залюбки. Одне засмучувало: матеріальні нестатки, жила на стипендію. Після закінчення першого курсу вирішила піти підробляти вечорами у сусіднє з гуртожитком кафе офіціанткою. Звісно ж, втомлювалася, але тепер мала змогу краще одягатися.

Одного разу, коли в кафе гуляли весілля, директор покликав Люду до свого кабінету. Оскільки Дмитро Михайлович був явно напідпитку, Людмилі дуже не хотілося залишатися в кабінеті, але він силоміць посадив її біля себе, налив у келихи вина і примусив її випити до дна.

Що було далі, Люда пам’ятала погано - все ніби уві сні. Коли прийшла до тями, побачила, що лежить на дивані, одяг пошарпаний... Зрозуміла, що сталося. Хотіла вибігти з кабінету - двері виявилися зачиненими. Невдовзі з’явився Дмитро Михайлович:

- Дівчинко, що трапилося, те трапилося. Я дам тобі гроші і ти повинна мовчати.

- Не хочу я ваших брудних грошей. Випустіть мене.

- Іди. Я тебе не тримаю.

Робота в кафе, звісно ж, закінчилася. Коли через місяць Люда зрозуміла, що вагітна - впала у відчай. Іти до кривдника - ні в якому разі! Розповісти батькам - вони не знесуть такої ганьби. Ні, вона мусить сама пережити все. Чула, що аборт робити при першій вагітності небезпечно. Тому вирішила по можливості приховувати вагітність, а потім поїхати в село до бабусі, вмовити її нікому нічого не розповідати і народити там.

Пологи пройшли нормально, дівчинка народилася гарненькою. А куди тепер із дитиною? Про те, щоб кинути навчання, й думати не хотіла. Вирішила, що повернеться до Києва, віддасть дитину до будинку для малечі, буде відвідувати донечку, а як закінчить вуз - обов’язково забере дитину.

Кожної неділі Людмила приходила до донечки, цілувала її, раділа, що та росте здоровою. Оленці виповнилося уже два рочки, а до закінчення інституту залишалося півроку. Скоро вони будуть разом!

Та якось, коли Людмила прийшла до донечки, принесла солодощі та іграшки, жінці повідомили, що її Оленку вдочерила одна сім’я. Нещасна матір була у глибокому відчаї: у кого шукати правди – глуха стіна...

Минали роки. Людмилу після закінчення інституту залишили працювати на кафедрі. Згодом, коли почали з’являтися перші комерційні банки, вона перейшла на роботу до одного з них. Здібну, кмітливу, сумлінну працівницю керуючий банком призначив заввіділом. Незабаром, коли він пішов на пенсію, Людмилу призначили на його місце. Тепер у жінки було все: гроші, власний будинок, авто... але не було головного - щастя. Її не полишала думка: де донечка, як її знайти. Всі відчайдушні намагання відшукати слід Оленки були марними.

Кажуть, що щаслива доля шукає хорошу людину. Людмила познайомилася на одній корпоративній вечірці з Анатолієм, який працював у міністерстві і був дуже перспективним фахівцем. Симпатія між ними спалахнула якось миттєво. Вони почали зустрічатися. Обом було вже за тридцять. Він давно розлучився з дружиною. Вона вже не сподівалася на сімейне щастя. Але доля подарувала їм кохання: палке і ніжне. Невдовзі він переїхав зі своєї холостяцької квартири до неї. Шлюб зареєстрували без весілля: влаштували невелику вечірку, на яку запросили тільки близьких родичів і друзів.

Людмила дуже хотіла мати дитину від коханого чоловіка. Зверталася до найкращих фахівців, але вирок медиків був невтішним: дітей у неї більше не буде.

Рік подружнього життя пролетів як один день. Анатолій часто бував у закордонних відрядженнях. Одного разу, коли Анатолій вилетів у відрядження до Америки, вночі пролунав дзвінок. Людмила злякалася: що трапилося? З посольства їй повідомили, що літак, яким летів Анатолій, розбився при посадці у Нью-Йорку, всі пасажири загинули. Почувши це, Людмила знепритомніла. Прийшовши до тями, викликала швидку. У лікарні їй поставили діагноз: серцевий напад.

Довгий час після смерті чоловіка Людмила вела усамітнений спосіб життя. Вона не хотіла нікого бачити. Але час лікує навіть глибокі рани: потихеньку жінка поверталася до життя. Рятувала робота, друзі, колеги. Однак порятунок цей був тимчасовий: вона поверталася додому, де на неї знову чекали глуха тиша і страшна самотність. Подумки Людмила розмовляла з донькою, чоловіком... Часто запитувала себе: “Доле, чому ти відвернулася від мене? Чим я завинила перед Богом і людьми?”. І рятувало в ті важкі хвилини життя Святе письмо, в якому вона знаходила розраду своєму горю.

21.05.2015Надія БІЛОУС



Рівне-Ракурс №10 від 21.05.2015p. 
На головну сторінку