Лист спростування

Я, Якимович Михайло Іванович, директор КП РОБТІ РОР з 7 липня 2005 року по 3 червня 2010 року, з метою не з’ясування стосунків в суді, прошу помістити на цій же сторінці друкованого видання з моєю фотографією наступний коментар – спростування.

По-перше, щодо заголовку “Страсті за БТІ”. Насправді, ніяких “страстей” не має. На конкурс щодо заміщення посади директора КП РОБТІ РОР є всього чотири кандидати, зокрема, – нинішній керівник Юрій Собчук; мій колишній заступник Сергій Довмат, помічник народного депутата Юрія Вознюка – Олег Рогашевський і я. В той же час претендентів на посаду керівника комунального підприємства “Рівнекнига” є аж 8. Так що посада керівника КП РОБТІ РОР на сьогоднішній день є не надто привабливою. І це всі розуміють, зважаючи на нинішній фінансовий стан підприємства, нарікання та звернення нинішніх працівників в різні контролюючі та правоохоронні структури впродовж останніх двох років і в даний час – до депутатів облради. Заявляю одразу, що до цих звернень я як професійний журналіст, юрист, не маю ніякого відношення, хоча вважаю, “що диму без вогню не буває”. Я не знаю авторів цих звернень, бо тих працівників, яких я приймав на роботу, Юрій Антонович практично всіх звільнив. Звільнив навіть голову профкому, за мого керівництва – головного інженера Світлану Захарчук разом з її дочкою і то після річної її плідної діяльності під час його керівництва.

За час мого керівництва в КП РОБТІ РОР працювало 102-109 працівників, з яких 80% були членами профспілки. На даний час на підприємстві трудиться 73 людини, з яких лише 16 відсотків є членами профспілки, а очолює цю “захисну” організацію сестра дружини нині діючого керівника, вона ж і очолює кадрову службу.

Тепер щодо “ганебної практики” – моєї доплати в розмірі 1% від обсягу реалізованих бюро послуг. Як вказується в статті, “сума ця сягала шістдесяти тисяч гривень на місяць”. Винагорода директору в розмірі 1 % від обсягу виконаних послуг була закріплена в Колективному договорі між адміністрацією і профспілковим комітетом на 2001-2002 рр., коли директором підприємства був Володимир Комаревич. Ця норма зберігалася до липня 2005 року, коли контракт тодішнім керівництвом Рівненської облдержадміністрації був заключений із мною. Коли я очолив підприємство, то до березня 2009 року цю норму в одноосібному порядку, без згоди профкому, відмінив, бо мене вважали “народним директором”. В цей період працівники виробничих відділів, відділу реєстрації прав власності мали виплати в розмірі 20 % від вартості виконаних робіт по замовленнях населення, тобто фізичних осіб, і 15 % від вартості виконаних робіт – по замовленнях від юридичних осіб. На банківських рахунках майже не було коштів, комп’ютерна техніка була застаріла,часто виходила з ладу. І більше року я наводив лад на підприємстві, хоч через рік на посаді Рівненський міський суд поновив попереднього керівника Володимира Комаревича з вимогою виплатити йому 80 тисяч гривень за “вимушений прогул” та за завдану “моральну шкоду”, хоч В.Комаревич перебував на обліку в центрі зайнятості і там вже отримав десять тисяч гривень.

Рахунки КП РОБТІ були заблоковані. І при такій ситуації люди отримували зарплату, сплачувались всі податки. Я виграв справу в Апеляційному суді, пізніше в касаційному – Верховному Суді України. Вартість послуг в той час я своїм розпорядженням знизив майже вдвічі, бо проникнувся програмою “помаранчевого керівництва” держави “ Десять кроків назустріч людям”.

Після таких моїх дій значно збільшились обсяги виконаних робіт. Коли в 2004 році доходи підприємства з ПДВ склали 3 мільйони 309 тисяч гривень, то у 2009 рік вони склали – 7 мільйонів 242 тисячі гривень. І це – при зменшенні розцінок на послуги майже вдвічі!