Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №715 від 14.07.2015p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Ракурс культури і освіти

Стендаль

Стендаль

Анрі Марі Бейль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися. Мати хлопчика рано померла, і сім’я надовго вбралася у траур. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найсильніші враження і переживання дитячих років, пов’язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

У 1796 році Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією новоствореної буржуазної держави. Тут хлопець захопився математикою, а також літературою: творами класиків – Шекспіра, Сервантеса, Мольєра. У 10 років він написав свій перший літературний твір – невеличку комедію. А дитяче захоплення математикою не полишатиме його все життя і в поєднанні з літературним хистом допоможе стати одним із зачинателів класичного реалізму: “Застосувати прийоми математики до людського серця. Покласти цю ідею в основу творчого методу та мови пристрасті. У цьому – усе мистецтво”, пізніше, ніби продовжуючи свою думку, письменник додасть: “Мистецтво завжди залежить від науки, воно використовує методи, відкриті наукою”. Закінчивши з успіхом школу, у 1799 р. Анрі їде до Парижа для вступу в Політехнічне училище, але спроба була невдалою. У 1800 році сімнадцятилітній Стендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку, 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

Стендаль та Наполеон

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але ставлення письменника до нього, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку загрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію в 1812 році, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і жорстоку сваволю самодержавства.

Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль їде до Італії, лише інколи буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало насичене громадське життя цієї держави. У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.

Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів: робота з історії мистецтва “Історія живопису в Італії”, “Прогулянки по Риму”, новели “Італійські хроніки”. Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів “Пармський монастир”.

Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції і режиму Реставрації знайшло своє вираження в його кращих романах. У 1830 році Стендаль одержав від короля Луї Філіппа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили, як “неблагонадійного”, у Трієсті. Стендаль стає консулом у папських володіннях у Чівітавеккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції і якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині.

На думку деяких дослідників, Стендаль був масоном. Історик масонства А. Меллор вважає, що “масонство Стендаля не стало надбанням широкої гласності, хоча він і належав протягом деякого часу до ордена”. Судячи з усього, саме про Стендаля йде мова, коли в документах масонських лож раз у раз з’являється справжнє ім’я французького письменника - Бейль. Саме тут, у містечку Чівіта-Веккью в Папській області, він знову має можливість писати і вивчати італійське мистецтво.

Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівітавеккії до Рима. У 1841 році з ним стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар. Останні роки письменник перебував у дуже важкому стані. Сам він у щоденнику писав, що інколи настільки слабкий, що ледве тримає перо, а тому змушений диктувати тексти. Але, незважаючи ні на що, Стендаль працював до самого кінця. 22 березня 1842 року він, втративши свідомість, впав прямо на вулиці і через кілька годин помер. Смерть, найвірогідніше, настала від розриву аневризми аорти. Похований письменник на кладовищі Монмартр.

Після смерті навколо його імені критики створили “змову мовчання”. Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Стендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені розуми суспільства.

Творчість письменника належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Зв’язок його з просвітителями можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці.

Стендаль почав свою літературну діяльність за доби Реставрації. У період панування феодально – клерикальної реакції він зберіг непохитну вірність ідеям французьких просвітників XVII століття. Особливо близькими йому були матеріалісти Дідро і Гельвецій, сенсуалісти Кабаніс і Кондильяк.

Життєвий погляд

Атеїст Стендаль визнавав єдиною основою всесвіту досвід, а єдиним джерелом пізнання – відчуття. Релігія, містика – усе надприродне, надчуттєве рішуче заперечувалося ним. Понад усе Стендаль цінував силу логіки, могутність розуму. Як і просвітники, він уважав, що людину формує суспільне середовище. Серед безлічі ідей, які Стендаль приймав у просвітників, була також ідея природного прагнення людини до свободи й щастя. Письменник був переконаний , що люди народжені для щастя. слідом за Гельвецієм він бачив у “гонитві за щастям” головну силу, від якої залежать вчинки й поведінка людини.

У поняття справжнього високого щастя Стендаль включав уміння жити енергійно, активно, захоплено. Письменник надзвичайно цікавився виявленням людських пристрастей, тому що вбачав у них ключ не тільки до пізнання внутрішнього світу людини, а й до розуміння її суспільної практики. Кожна історична доба, на думку Стендаля, відрізняється особливими способами “гонитви за щастям”, способами, які безпосередньо впливають на формування людського характеру.

Героїчна епоха революційних бур і наполеонівських війн відкривала простір людській енергії, штовхала на подвиги і народжувала могутні та сильні характери. Реакційна епоха, яка перетворила “гонитву за щастям” у задоволення низьких вульгарних інтересів, деспотично придушує енергію та створює знеособлені, безбарвні характери.

Успадкувавши від просвітників уявлення про людину великих пристрастей, Стендаль, на відміну від них, уже ясно бачив, що дійсність, яка формується після перемоги буржуазії, не дозволяла обдарованій особистості виявити себе. Реакційне суспільство доби Реставрації та Липневої монархії придушувало, спотворювало, калічило життя кращих людей. Ця колізія стала головною темою великих творів Стендаля.

Жюльєна Сореля. Не меншу метаморфозу зазнають факти і в сюжеті роману, що відтворює типові риси цілої епохи в головних закономірностях її історичного розвитку.

14.07.2015



Рівне-Ракурс №10 від 14.07.2015p. 
На головну сторінку