Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №726 від 28.09.2015p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Невигадана історія

Пташка з китайської чашки

Пташка з китайської чашки

Їхала додому — не спала всеньку ніч. Сон тікав, мов наполоханий скакун. Це, здавалось, стукіт його копит вдаряв у самісіньке Юльчине серце. І воно гупало глухо, оскаженіло. Їй довелось кидати Крим через останні страшні події й вертатись в рідне село, де не була... сім років. Після того, як поховала маму.

Всередині запекло, мов хтось необачно хлюпнув туди киплячої смоли.

Ах як болить їй це, як ниє...

Прихилившись чолом до вагонного вікна, прокручувала подумки останню розмову. Вмисне робила це повільно, в деталях, щоб біль сповна впивався у все її тіло. Мала слабку надію, що так спокутує перед матір’ю свою провину, що отримає таке довгоочікуване зцілення.

Мама взяла її з дитбудинку і, як то часто показують в мелодрамах, нічого не сказала про те.

Юлька росла й до пори не звертала уваги на те, що немає в них родичів по селу, як то було в її численних подруг. Нема та й нема. Ніщо не заважало бути щасливою. Вона купалась у своєму кольоровому, пахуче-сільському — у будь-яку пору року.

Купалась так, як то притаманно людям, яким ніхто іще не робив боляче, не шпурляв ними об землю. Довіра до всього й до вся. Вона була мов ціла делікатна чашка китайського фарфору, яка стояла в маминому буфеті в її кімнаті. Звідки вона взялась у сільській хаті на Волині? Гарна, делікатна, з райською птахою на тонких стіночках.

“То ти така птаха”, - якось тицьнув пальцем на чашку її побратим по сільських забавах Володька, коли вона зважилась тихцем, коли мами, вчительки з німецької, саме не було вдома.

Вона вперше в житті зашарілась: подумати не могла, навіть уявити, що цієї птахи з тонко вималюваними крилами і в неї, кумедного дівчиська з дрібненькими зубами і смоляним волоссям є щось спільне.

Юлька пам’ятає, як облизнула губи, озирнулась вибачливо на ікони, з якими звіряла свої вчинки, стала навшпиньки і незграбно чоломкнула вищого од себе на цілу голову Володьку.

Він моментально спалахнув, навіщось сказав “дякую” і вискочив, мов ошпарений, із хати...

...Йшла третя ночі. Потяг колихало монотонно, заспокійливо, а Юльці й далі не спалось. Все намагалась уявити, якою стала за її відсутності мамина хатка. Акуратна маленька домівка, через поріг якої Юлька колись перечепилась і впала, так поспішаючи мамі оголосити, що вона виходить заміж

“За Володьку?” - допомогла їй підвестись матуся.

“Ні.. з чого б це... ? - Юлька змахнула зі щоки пасмо неслухняно-смоляного волосся. - Хто ж з друзями одружується?”.

Вона виходила заміж за Влада, сина голови сільради - вона спішила покуштувати світ. І ніщо в світі не могло її зупинити.

Мама пробувала поговорити — що з Владом буде непросто, як і з усіма красенями, яких жінки розпещують своєю запопадливістю перед зовнішністю (як запорукою багатства і щастя до скону). Вона не вірила. А хто б повірив?

А коли розписувались у клубі, п’яний дід Верчук на всю горлянку, тицяючи на маму закоцюрблим і пожовклим від тютюну пальцем, раптом сказав: “А ти Юльці сказала, що вона з дитбудинку? Сказала, що зробила від мене аборт і не могла народити? Сказала... с...ко. Ти мені життя поламала”.

Село ахнуло. Мама потім плакала і благала простити. Дід Верчук був зовсім не дід – його горілка зістарила. Вони з мамою в юності кохались. А потім так... сталось те, що сталось. Мама завагітніла. Була молода, батьки — приїжджі, лишилась сиротою. Вчилась відчайдушно, на романо-германській філології, аби лишень вижити на стипендію. Не можна було їй дитини — так собі думала. А потім вийшла заміж за іншого, народити не змогла. Тихо-мирно розійшлись, і взяла вона собі її, Юльку-смоляну косу.

“Ненавиджу тебе!” - кричала вперше в житті на неї Юлька і пакувала речі, скроплені сльозами. Наступного дня по весіллю вона з коханим їхала у Севастополь.

“Ніколи до тебе не приїду”.

І не їздила. Хоча серце нило. І плакало. А хата снилась так, наче Юлька щойно там була: місила тісто на хліб. Визирала сусідського Володьку, щоб піти по гриби. А потім Влада, щоб піти на танці...

А потім мама взяла та й померла. Юлька їхала на похорон сама, без Влада. Втім, його в неї давно не було: він належав її подругам, подругам подруг, випадковим дівчатам у відрядженнях. Всьому світові, крім неї. Вертатись до мами і визнати не мала сил. Сподівалась народити хоча б дитя в законному шлюбі — не виходило.

Маму поховала. Вернулась в порожнечу севастопольської школи. В життя, з якого її тепер вигнали. А Влад не заступився. “Ти бандерівка. Тобі тут не буде місця”.

... В хаті було чисто. Юлька могла заприсягтись, що там були вимиті підлоги. Ніде й порошинки. Скинула важезну валізу, зварила привезеної із собою кави. Налила в китайську чашку. Розплакалась...

Потому знайшла в комірці цілком іще “бойового” велосипеда, взяла із собою сапочку. Страшно було уявити, як все заросло бур’яном на маминій могилі.

... Але там цвів собі молодий кущик бузку, який мама так любила. Було чистенько прибрано. Стояла лавочка. Юлька безсила опустилась на неї, поклала обличчя в долоні й заплакала.

“Привіт, пташко з китайської чашки”. Володька присів поряд. Вона чомусь не здивувалась...

Ще в дитинстві він один міг чекати не неї годинами.

І роками. Як виявилось...

28.09.2015Ната ТОРСЬКА



Рівне-Ракурс №10 від 28.09.2015p. 
На головну сторінку