Чи потрібна українському товаровиробнику “Зона вільної торгівлі”?

- ІТМА дійсно дуже серйозна виставка, і в ній беруть участь практично всі серйозні виробники обладнання. Вона відбувається раз в чотири роки і тому можна порівняти наскільки змінилися за цей час підходи виробників, побачити та придбати найновіше обладнання.

Нинішня виставка проходила під знаком світової кризи, яка дуже сильно вдарила по легкій промисловості. Скорочення виробництва спостерігається практично по всьому світу. Деякі гіганти легкої промисловості вже працюють з мінусовою рентабельністю. Що ж стосується обладнання, то сьогодні на “вторинному ринку” ледве не за безцінь можна придбати дуже непогане устаткування. За таких умов практично всі країни, де є хоч якась легка промисловість закривають для імпорту свої ринки і роблять все, аби забезпечити експорт продукції. Що ж ми бачимо в Україні? Мало того, що крім нашого підприємства в державі майже не має конкурентоздатних підприємств, а це приводить до того, що наш ринок буквально завалений імпортним одягом, часто вельми сумнівної якості, наша влада практично нічого не робить для того, аби дати можливість розвиватися галузі. Я не знаю чи є взагалі в Україні міністерство промислової політики, а якщо воно є, то чим займається. Сьогодні, коли в нас важка економічна криза і постійно падає рівень реальних доходів населення, як ніколи потрібно розвивати легку промисловість. Нам навіть особливо не потрібні зовнішні ринки, бо якщо перекрити потік контрабанди, то в Україні роботи вистачить не одному десятку нових підприємств легкої промисловості. Це тисячі робочих місць, надходження до бюджету, економія валюти. Ось чим повинна займатися влада, а не просити кредити, які не йдуть на розвиток реального сектору економіки. Зрозуміло, для того, аби український капітал почав вкладати кошти в створення нових підприємств потрібна пільгова система оподаткування. Так само зрозуміло, що розвиток вітчизняної промисловості не потрібен ні МВФ, ні Європейському Союзу. Тому навіть символічна спроба знизити податки на якісь один – два відсотка викликала справжній шквал обурення у наших закордонних “друзів”. Це ж закономірно, бо сильна Україна нікому в світі не потрібна крім нас, українців.

Що ж стосується експорту, то я уважно вивчив договір про “Зону вільної торгівлі з ЄС”, і цей документ не може не викликати обурення. Так, прописана саме вільна торгівля, але на ті групи товарів, які дійсно Україна здатна продавати до європейських країн встановленні дуже жорсткі обмеження у вигляді квот. Яка ж це “вільна торгівля”, коли на наших товаровиробниках висять квотні обмеження? Мало того, дозвіл на квоти видають наші ж чиновники. Тобто відразу включається механізм вимагання хабарів. Хочеш отримати квоту – плати в кишеню чиновнику. Я не розумію, де тут боротьба з корупцією, про яку нам говорять ті ж самі “радники”. Так що черговий раз пересвідчуюсь – поки ми не почнемо розуміти, що тільки власними силами на власній землі ми зможемо відродити українську економіку і збудувати сильну самодостатню державу, ми так і залишатимемось слабким і залежним утворенням, якому можна нав’язувати будь-які правила гри.