Твій син - мій син!

Вітя завжди намагався опинитися там, де бувала Іра. А це було зовсім нескладно, оскільки обоє мешкали в одному селі, і дівчина навчалася в одному класі з його старшою сестрою. Дівчата дружили і часто бували одна в одної. 

Спочатку увага меншого на три роки брата подруги Ірину трішки забавляла,  і вона не раз навмисно пускала йому бісики. Згодом, зрозумівши, що хлопець сприймає її невинний флірт досить-таки серйозно, старалася всіляко хлопця уникати.

Закінчивши школу, вона переїхала до міста і вступила до інституту. Якщо в нечасті її приїзди в село вони інколи й зустрічалися, то зустрічі ці були  дуже короткі.  Ірина віталася з Віктором, який встиг перетворитися на гарного юнака зі смоляними кучерями, перекидалася кількома  буденними фразами і йшла у своїх справах. А він і далі проводжав її захопленим поглядом…

Минуло ще три роки. На четвертому курсі Іра до нестями закохалася в  старшого на сім років викладача, який вів у їхній групі практичні заняття. Олександр винаймав однокімнатну квартиру неподалік вишу й часто запрошував її до себе додому…

Одного дня дівчина зрозуміла, що завагітніла. Сказала про це коханому, але радості від такої звістки в його очах не помітила. Понад те, Олександр став її уникати, а на всі  дзвінки відповідав, що дуже зайнятий. А через два місяці Іра дізналася, що він одружується з іншою, батько якої  відомий професор і завідувач кафедри.

Страх. Ось що відчула дівчина цієї миті. Як сказати мамі, яка виховувала її одна? А ще сором перед родичами, сусідами... Невпевненість у своєму майбутньому, нескінченний токсикоз і слабкість змусили дівчину взяти академвідпустку і їхати додому.

Кілька днів вона мовчала, а на стурбовані запитання неньки відповідала, що в неї все добре, що просто втомилася і хоче трішки відпочити від занять. Та невблаганний час не стояв на місці, і приховувати свій стан  було дедалі важче. В один із вечорів вона таки наважилась і зізналась мамі. 

Це була найжахливіша ніч у її житті. Сльози, докори, гіркота, повна безвихідь…  Ірині здавалось, що мама в ці хвилини постаріла на десять років. Але саме вона однозначно вирішила, що донька має народжувати.

Якось повертаючись із жіночої консультації, Ірина несподівано зустріла Віктора. Привітавшись, він крадькома глянув на неї, розповнілу, і тихо спитав:

 –  І хто у нас щасливий татусь?

Опустивши очі долу і відчуваючи, як щоки починають палахкотіти червоним багрянцем,  ледь видихнула: 

– Немає ніякого татуся… Це буде мій син…

– А може, і мій? – запитав він, заглянувши їй у вічі довгим пронизливим поглядом, в якому вона прочитала стільки всепоглинальної любові й ніжності, що просто отетеріла. 

– А що скажуть люди? На тебе ж усі пальцями показуватимуть…

– Яке мені діло до людей. Для мене головне, що скажеш ти. Згідна стати моєю дружиною? Ти ж знаєш, що всі ці роки я марив тобою і вдень і вночі. Ти приходила до мене у снах, і скільки не намагався витруїти тебе зі свого серця, так і не зміг…

Через місяць вони зареєстрували шлюб, а ще через три Віктор обережно і боязко прийняв  на руки від медсестри пологового будинку сповиток, з якого на нього глянули голубі, як літнє небо, такі ж, як в  Ірини, очі… 

Минув час. Тепер  Ірина знає, що таке  справжнє кохання і справжнє жіноче щастя.  Поруч із нею чоловік, який став для неї та двох їхніх діток –  Юрка і Насті –  надійною опорою, здатною витримати будь-які життєві буревії,  захистити від усіх бід і напастей.