Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №753 від 11.04.2016p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Ракурс культури і освіти

Улас Самчук

Улас Самчук

Улас Олексійович Самчук народився в мальовничому селі Дермань Здолбунівського району Рівненської області. Село розкинулося вздовж річки Устя і пов’язане з багатьма відомими діячами, зокрема: князями Острозькими, Даміаном Наливайком (укр. письменник, перекладач та культурний діяч), Мелетієм Смотрицьким (1576-1633), першодрукарем Іваном Федоровим та іншими.

Початок шляху

Улас Олексійович Самчук народився в мальовничому селі Дермань Здолбунівського району Рівненської області. Село розкинулося вздовж річки Устя і пов’язане з багатьма відомими діячами, зокрема: князями Острозькими, Даміаном Наливайком (укр. письменник, перекладач та культурний діяч), Мелетієм Смотрицьким (1576-1633), першодрукарем Іваном Федоровим та іншими.

Рід Самчуків давній, пішов від козака Данила Гуци, який, як згадує Улас Олексійович, прибув до Дерманя за Хмельниччини, осів на кутку, що дістав назву Запоріжжя. У споминах читаємо: “Дермань та його Запоріжжя завжди тримали мене при житті, наповняли мене надією, і коли я буваю між цими людьми, здається, що я в якійсь старовинній барвистій легенді, переповненій чудодійними пригодами, мов би з оповідань Одіссея”.

У 1907 році родина Самчуків переїздить на хутір Лебедщина, що за п’ять кілометрів від Дерманя. Картини щасливого, хоч і далеко не безтурботного хутірського життя на Лебедщині змальовані у першій частині трилогії “Волинь”, яка має таку глибоко філософську назву “Куди тече та річка”.

Навесні 1913 р. Самчуки залишили Лебедщину і переїхали до с.Тилявка, що за 17 км. від Крем’янця. Там Улас Самчук пішов навчатися до церковно-приходської чотирикласової школи, яку закінчив у 1917-му році. Згодом продовжив навчання у Дерманській двокласній школі при семінарії, яка за влади УНР у 1918 р. була реорганізована на чотирикласну вище-початкову школу. Після закриття її польською владою, Улас Самчук, успішно склавши іспити, поступає до п’ятого класу української приватної гімназії Сергія Міляшкевича у Крем’янці.

Літературну діяльність Улас Олексійович Самчук розпочав, будучи учнем гімназії. Він очолив літературний гурток “Юнацтво” і видавав журнал під такою ж назвою. У журналі друкував свої вірші під псевдонімами “Перебендя” і “Данильченко”. Про “Юнацтво” письменник пише із захопленням у спогадах та повісті “Юність Василя Шеремети”.

Із початку 20-х років Улас Самчук бере участь у просвітянському русі. Зокрема, з його ініціативи у Тилявці було засновано читальню, здійснювались театральні вистави, відбувалися футбольні поєдинки, збудовано приміщення кооперативу. Закінчивши курси танцюристів Василя Авраменка, створив “школу українського національного танку” в Дермані. 

Сам Улас Самчук вважав початком своєї “літературної кар’єри” публікацію у 1926 році оповідання “На старих стежках” в українському ілюстрованому журналі “Наша бесіда”, який виходив у Варшаві під редакцією Володимира Островського. Ось що з приводу цієї події читаємо у його “Волині”: “Признаюсь. На очах моїх тремтіли справжні сльози. Хай мене Бог скарає, коли кажу неправду: я вже не пам’ятаю, коли плакав, але тепер не видержав”.

Одначе завершити гімназійну освіту У. Самчукові не пощастило. 7 березня 1927 року він, не встигнувши скласти випускних екзаменів у гімназії, був мобілізований до польського війська. Улас Самчук не хотів служити у війську загарбника, він хотів вчитися, “потребував світа, простору, досвіду, знання... А головне – свободи. Щоб розвинутись і могти себе висловити”. Тому 23 серпня 1927 року, перебуваючи на маневрах у Горішньому Шлезську, Улас Самчук покинув розташування частини, перейшов польсько-німецький кордон. 

Його арештували, за вироком німецького суду він відбув 3-тижневе ув’язнення як порушник державного кордону, проте польській стороні виданий не був. З цього часу починається перша 14-літня (1927-1941) еміграція Уласа Самчука.

Серед письменників “празької школи”

До Праги ще не письменник, навіть не громадянин, бо був безпаспортний і громадянства не мав, а просто собі хлопець на ймення Улас Самчук прибув лише після двох років блукання по Німеччині. У німецькому місті Бойтен (нині Битом у Польщі) він працював спочатку візником, потім - вчителем російської мови. Саме там Самчук познайомився зі студентом Германом Блюме, який згодом у 1942 році в Рівному рятував його від тюрми і можливого розстрілу. Завдяки знайомству з Германом та його матір’ю він досконало вивчив німецьку мову і навіть відвідував лекції в Бреславському університеті.

У Німеччині Самчук не полишав і літературної праці. Найвищим його здобутком того часу стала публікація новели “Образа” у “Літературно- науковому віснику” (березень 1929 року), що його редагував знаменитий Дмитро Донцов.

Про ті два роки свого перебування в Німеччині письменник оповів у спогадах “Мій Бреслав”, які були опубліковані лише у 1983 році.

У березні 1929 року Улас Самчук потягом від’їжджає до Праги. Його проводжає Герман Блюме.

У Празі сформувалась тоді своєрідна громада творців літератури, чільними представниками якої були Євген Маланюк(1897-1968), Олена Теліга (1907-1942), Олег Ольжич (1907-1944), Леонід Мосендз (1897-1948), Юрій Клен (1891-1947).

Це явище пізніше ввійде в українське літературознавство під назвою “празька школа”. Воно було тим вогнищем, якого не могла погасити більшовицька сила, що затопила Україну. “Празька школа” несла естафету творчого духу Шевченка, Франка, Лесі Українки, Стефаника у вільний світ. Саме в Празі переплелися творчі дороги письменників - волинян Олекси Стефановича (1899 -1970) й Оксани Лятуринської (1902-1970). Сюди ж дотягнулася своєю творчістю й Галина Журба (1888-1979).

Отож коли Улас Самчук долучився до такого добірного товариства, це дало йому визначальний імпульс до творчості. Він гігантськими кроками рвонувся у Велику Літературу і порівняно досить скоро став її правофланговим.

У Празі Улас Самчук перебував з літа 1929 року по травень 1941року. Він мав тимчасовий дозвіл на проживання в Чехословаччині. А під час поїздок за кордон отримував тимчасовий паспорт як особа без громадянства. З 1929року по 1931 рік Улас Самчук відвідував Український вільний університет в Празі, де студіював на відділі філології під керівництвом професора Степана Смаль - Стоцького. 

Окрема сторінка у життєписі Уласа Самчука — його взаємини з Оленою Телігою, що започаткувалися в Празі.

„Елегантна пані років тридцяти, з прекрасним, темно бронзовим волоссям, злегка кирпатим, кокетливим носиком і виразними зеленкавими очима...Ми майже з першого слова стали і лишилися до кінця друзями... Її фотознімки не передавали її особистого блиску і шарму, а її листи, писані великим сторчовим, лапатим почерком, були завжди химерні і по- дитячому безпосередні... Вона вміла бути винятково жіночою, майже наївною, дуже ніжною, але разом... Це був кремінь, що викрешував іскри”.

Такою постає перед нами з уст У. Самчука видатна українська поетеса. Їх знайомство переросло у глибоку, щиру дружбу і тривало аж до трагічної загибелі Олени Теліги у Києві в 1942 році.

Бути рівноправним у такому добірному товаристві — цю честь треба було заслужити і талантом, і працею. Отож празький період став найпліднішим у творчій біографії Уласа Самчука. В цей час були написані і видані найрезонансніші його твори: трилогія «Волинь» (перша книга 1932 р., друга книга – 1935 р., третя книга – 1937 р., Львів), романи «Марія» (Львів, 1934 р.), «Гори говорять» (Чернівці, 1934 р.), «Кулак» (Чернівці, 1937 р.), збірки оповідань «Розбита богиня» (Львів, 1933 р.) та «Віднайдений рай» (Львів, 1936 р.). Кожен з романів ставав подією в літературному житті - їх обговорювали, сперечалися з приводу трактування літературних героїв. Особливу увагу привернула «Марія», яка вперше розповіла світові про штучний голодомор в Україні. Автор набув визнання і порівняно за короткий час став провідним майстром українського художнього слова.

Із Праги Улас Самчук пильно стежив за розвитком подій на Закарпатті, де українські патріоти вели боротьбу за незалежність краю. Щоб допомогти карпатцям у розбудові державі, до Закарпаття почали звідусіль прибувати українські діячі. Як пресовий агент «Українського слова» (Париж) опинився у Хусті і Улас Самчук. Його серія репортажів стала своєрідною хронікою запеклої боротьби Карпатської України за своє існування.

Коли вибухнула війна Німеччини з Радянським Союзом, Улас Самчук не вагався: він вирішив негайно добиратися в Україну, щоб усіма силами сприяти будівництву української державності в рідному краї. І опівдні 16 липня 1941 року Улас Самчук разом із Оленою Телігою нелегально перебрели річку Сян і опинилися в Україні.

На білому і вороному

Улас Самчук з Оленою Телігою 18 липня 1941 року прибули до Львова. Далі шлях стелився йому – до Рівного, їй – до Києва, довкола якого ще точилися бої.Дістатися до Рівного Самчукові допомогло знайомство з Тарасом Бульбою- Боровцем, отаманом „Поліської бічі”, який якраз приїхав до Львова трофейною вантажівкою-трьохтонкою. Саме в кузові цього автомобіля і знайшлося місце для Уласа Самчука. Мандрівка тривала з пригодами, із ночівлею у дорозі. А шостого серпня, в середу, вантажівка прибула до розгромбленого німецькою авіацією Рівного.

Першою людиною, з якою зустрівся на вулиці, і з якою Бульба- Боровець познайомив письменника, був колишній посол від Волині до польського сейму Степан Скрипник - майбутній патріарх Мстислав, який через роки і роки приїде до Рівного і освятить березовий хрест на місці спорудження Свято-Покровського собору. Утрьох вони пішли до міської управи, де їх радо зустрів міський голова Полікарп Бульба. Ось як описує цей візит сам письменник:

„Увійшли до високих дверей просторого кабінету, де за великим столом урядував поважного віку добродій, ще один Бульба, але не з Гоголя і не отаман, а Полікарп Васильович Бульба - голова міста Рівного. Він заклопотаний, перед його столом черга відвідувачів... Наша поява виразно порушила урядову рутину... Привітання з приїздом... І не лише привітання, але й запрошення на обід”.

Саме Полікарп Бульба привів до хати свого знайомого і друга Дмитра Мучинського, порекомендувавши взяти його квартирантом. Восьмикімнатний затишний дім, який стояв поруч із міським парком, дуже сподобався Уласу Самчуку. І незабаром, за словами письменника, він став йому рідною домівкою.

У книзі спогадів „На коні вороному” Улас Самчук напише: „У мене вдома, на Топольовій вулиці 21, яку було перезвано на Поштову... моїм господарством заправляла добряча Ганна Мучинська, яка визначалася надзвичайними куховарськими талантами, а також добрими інформаційними прикметами, від якої можна було довідатись про новини. Вечорами слухав вісті, інколи якийсь концерт, приймав відвідувачів...”

11.04.2016Олександра НАГОРНА, Продовження у наступному номері



Рівне-Ракурс №10 від 11.04.2016p. 
На головну сторінку