Напій для косаря

- Ти б, синку, скосив траву біля річки, - попрохала ненька, - дивись, і буде сіно козі на зиму.

Наступного ранку Микола приступив до роботи. Щоб втамовувати спрагу, взяв із собою не одну пляшку води. Вже до половини скосив ділянку, як вийшов на свій сінокіс сусід дід Григорій. Був він у поважному віці, але добре розумівся на цій справі.

Він не поспіхом оголився до пояса, намантачив косу і взявся за роботу. Любо було дивитися на роботу старого косаря.

Микола здалеку поглядав на дідуся, часом відпочивав - пив принесену воду, але від того ще більше обливався потом. Та ось вода у Миколи закінчилася, не хотілось йому йти додому за свіжою, бо вже небагато залишилося роботи, а тому й підійшов до сусіда, почекав, милуючись роботою чудового косаря, поки дід Григорій пройде ручку, затім попрохав дозволу напитись води.

- Будь ласка, синку, попий, он пляшка у затінку! - охоче відповів старий.

Микола відкрив пляшку і приклався до неї, але щось запекло у горлі і, тільки зробивши кілька ковтків, зрозумів, що то був первак. А тому він витер губи і здивовано подивився на діда:

- Так це ж самогон! Ви щось переплутали? - запитав.

- Ні, все правильно! А хто на сінокосі глушить воду? Вона тільки сили забирає. А первак - то найкращий напій для косаря: і спрагу швидко вгамовує та й сил піддає, настрій піднімає - все, що треба для косаря, - відповів той.