Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №830 від 05.10.2017p.
Передплатні індекси:
23429 (на 1-6 місяців)
08903 (на рік).
Тел. +38(0362) 62-31-31

#

Вільям Шекспір: найграндіозніша містифікація людства

Вільям Шекспір: найграндіозніша містифікація людства

«Весь світ – театр, люди в нім – актори», – стверджував літератор Вільям Шекспір. А от чи був Шекспір, дійсно, неперевершеним майстром слова, чи просто талановито грав роль драматурга – це питання, на яке не може дати остаточної відповіді жоден літературознавець. Білі плями і суперечності в біографії Шекспіра змушують науковців все частіше схиляються до думки, що ім’я Вільяма Шекспіра – літературна містифікація.

Найпершим піддав сумніву авторство англійського поета Джон Грін, який у 1747 році знайшов заповіт В. Шекспіра. У документі Вільям детально описав свої матеріальні статки і жодним словом не згадав про свої творчі скарби. З того часу з’явилися десятки гіпотез щодо ймовірних претендентів на авторство шекспірівських творів. У пошуках ключів до розгадки «шекспірівського питання» дослідники навіть вдавалися до відчайдушних кроків. Так американська журналістка і вчителька Делія Бекон настільки фанатично заперечувала авторство Шекспіра, що навіть наважилася порушити прохання епітафії на могилі Великого Барда в церкві Святої Трійці в Стретфорді-на-Ейвоні: «О, друже, я Христом прошу: тут не копай, де я лежу. Блажен будь, як прийшов без злості. Й будь проклят, хто б чіпав ці кості». На думку дослідниці, такі слова міг сказати лише той, хто забрав із собою в могилу велику таємницю. Тому Делія зважується на найбільшу авантюру свого життя. Вона вирушає на батьківщину поета, щоб розкопати його могилу і знайти якісь розгадки до шекспірівської містифікації. У Стретфорді журналістка найняла робітників, які під її керівництвом уночі почали розкопувати могилу. Але місцеві охоронці перешкодили їхнім намірам й дослідниці так і не вдалося потривожити прах поета. Сама ж пригода закінчилася для Делії Бекон трагічно. Вона потрапила до психіатричної лікарні, в якій перебувала до кінця свої днів. Так і справдилися слова епітафії: «… будь проклят, хто б чіпав ці кості».

Що ж змушує науковців не одне століття сперечатися над тим, хто ж був справжнім автором безсмертних п’єс «Гамлет», «Король Лір», «Ромео і Джульєтта»? Літературознавці, які дотримуються традиційних поглядів у трактуванні життєвого і творчого шляху поета, знають, що Шекспір народився 23 квітня 1564 року у містечку Стретфорді-на-Ейвоні. Але дуже багато біографів залишають поза увагою надзвичайно важливу деталь. У більшості документів його прізвище, як і відповідно прізвище батька, матері, дружини, дітей, писалося як «Shakspere» або «Shaxper» (у нашій транскрипції читаємо «Шакспер»). А от літературне ім’я – «Shakespeare» (тобто «Шекспір») – при деякій співзвучності має зовсім інше смислове трактування, адже «Shakespeare» у перекладі означає «Той, що потрясає списом». Тож ми, у даній статті, будемо послуговуватися цими двома прізвищами. Під Шакспером ми розуміємо уродженця Стретфорда, а під Шекспіром – геніального майстра слова, творця 37 п’єс, 2 поем, циклу сонетів. Чи був Шакспер Шекспіром – це головне питання, на яке досить немає відповіді.

Геній без освіти

Шакспер народився у сім’ї заможного підприємця. Його батько, Джон Шакспер, займався рукавичним ремеслом, торгував шерстю, а також був членом міської ради, згодом – й міським головою. Але, незважаючи на досить поважний соціальний статус, Джон був людиною неграмотною і замість підпису на документах ставив хрестик або зображення циркуля – інструменту рукавичника. Справа в тім, що на той час безграмотність була досить поширеним явищем в Англії. Особливо в скрутному становищі опинилися дівчатка, яких більшість батьків не вважала за потрібне навчати грамоті. Так у зрілому віці думав і Шакспер. Із двох його доньок писати вміла лише одна, а інша підписувалася хрестиком. Та чи міг би великий драматург допустити, щоб його донька не володіла грамотою і не змогла прочитати жодного рядка його безцінної творчої спадщини?!

Відомості про початкову освіту самого Вільяма Шакспера відсутні, так як списки учнів міської школи в Стретфорді не збереглися. Про якість освіти, яку отримав Шакспер, якнайяскравіше свідчить той факт, що вся школа вміщувалася в одній кімнаті, а з усіма дітьми займався лише один вчитель. У Стретфорді, окрім Біблії, майже не було книг, та й у всій Англії на той час ще не було жодної публічної бібліотеки. Тож де міг почерпнути Шакспер такі необхідні для будь-якого поета знання, де міг познайомитися із найкращими зразками світової літератури? У вищих навчальних закладах Шакспер ніколи не навчався. Цей факт доведений документально, адже збереглися списки студентів. Тому чи змогла би людина із таким скромним багажем знань написати, скажімо, п’єсу «Гамлет»? Навпаки, аналіз шекспірівської творчості свідчить про високий рівень освіченості й ерудованості її автора. Шекспір (тобто людина, яка писала під цим ім’ям) мав ґрунтовні знання в галузях багатьох наук: юриспруденції, риторики, літератури, музики, ботаніки, медицини, військового та морського ремесла. Поет володів великим обсягом активної лексики – 20 тисяч слів. Це удвічі більше, ніж у найбільш освічених сучасників Шекспіра і навіть письменників наступних поколінь. Так в словниковий запас Джона Мільтона і Френсіса Бекона налічував 8 тисяч слів, Вільяма Теккерея – 5 тисяч. Такі відомі французькі письменники, як Віктор Гюго, Іполит Тен, які жили через два століття після Шекспіра, послуговувалися 9 тисячами слів. Крім того, як показує Оксфордський словник, Шекспір увів в англійську мову близько 3200 нових слів, тобто більше, ніж Бекон, Джонсон, Чапмен разом узяті.

Твори Шекспіра є беззаперечним свідченням того, що він володів французькою, латинською, італійською мовами. Наприклад, четверта сцена в ІІІ акті «Генріха V» повністю написана французькою мовою. Окремі італійські, французькі, латинські слова і вислови присутні в багатьох п’єсах. Сюжет «Гамлета» взятий з «Трагічних історій» француза Бельфоре, які були перекладені англійською лише через сто років. Сюжети п’єс «Отелло» і «Венеціанський купець» Шекспір запозичив зі збірок італійських новел Джеральді Чинтіо і Джованні Фьорентіно, які з’явилися в англійському перекладі лише у ХVІІІ столітті. Ці та багато інших явних фактів високої освіченості й енциклопедичної ерудованості поета надто різко дисонують з особистістю малограмотного Вільяма Шакспера зі Стретфорда.

Мовою документів

До сьогоднішніх днів збереглася достатня кількість документів, завдяки яким можна скласти уявлення про життя Шакспера. Ця людина активно скуповувала будівлі і землі, придбала збір податку з фермерів на зерно, солому й сіно, давала гроші під відсотки, а також безжалісно переслідувала боржників і їх довірених осіб. Проте найбільш цікавим документом, який ставить під сумнів традиційне трактування біографії Великого Барда є заповіт Шакспера. У цьому документі з трьох аркушів Вільям детально на декілька поколінь вперед розподіляє своє майно. Навіть такі дрібниці, як посуд і меблі, отримують своїх нових власників! Шакспер ніби намагається з потойбічного світу управляти своїми фінансами. Так доньці Джудіт він заповідає лише заздалегідь визначені відсотки зі свого капіталу, а сам капітал наказує передати для більшої вигоди її ще ненародженим нащадкам. Розподіляючи свої матеріальні статки, Шакспер жодного разу не вжив слово «книга». Не згадує він і про свої рукописи, які також були неабиякою цінністю, адже могли бути продані видавцям за пристойну суму. Тож чи міг такий заповіт належати геніальному драматургу, поету, письменнику, блискучому ерудиту Вільяму Шекспіру?

Але, тим не менш, цікавий факт! В одній з книг 1876 року видання із серії «Бібліотека шкільних класиків», що зберігається в літературних фондах і включає статті Бєлінського і Тургенєва, ми виявили зображення герба роду Шекспирів. Так от, гравюра, «виконана на дереві Пановим та гравірована в Парижі Паннемакером», включає в композицію зображення списа, який дуже нагадує ручку з пером. Ось й знову чергове запитання для дослідників творчості геніального англійця.

Як понурий кравець перетворився в самовдоволеного ковбасника

Вільям Шакспер помер у Стретфорді 23 квітня 1616 року. Але дуже дивно, що ця подія залишилася непоміченою серед англійського суспільства, адже творчість Шекспіра була прославлена ще за життя драматурга. Жоден поет не відгукнувся на цю сумну подію скорботним словом, у листах і щоденниках сучасників немає жодної згадки про смерть і похорони Шекспіра. Свій останній прихисток тіло Шакспера знайшло в храмі святої Трійці. Неподалік від надгробного каменя, на висоті близько півтора метра, зроблена ніша, в якій серед двох невеликих корінфських колон встановлено бюст Шекспіра з пером у руці і аркушем паперу. Голова бюста з великою лисиною, короткою шиєю, закрученими догори вусами викликає у шанувальників творчості Великого Автора розчарування. Так дослідник Джон Довер Уілсон назвав цей монумент «портретом ковбасника» і вважав, що він став на заваді усвідомленню величі шекспірівського генія. Цікаво, що до середини ХVІІІ століття цей бюст виглядав інакше. Доказом цього є книга «Пам’ятки давнини Уорикшира з ілюстраціями…» (1656), над якою працював В. Дагдейл, особисто оглядаючи й роблячи замальовки графства. У даній праці пам’ятник Шакспера виглядає зі значними змінами. Обличчя покійного худорляве, щоки зморщені, борода незграбна, вуса безнадійно звисають, через що інший шекспірознавець С. Шенбаум іронічно зазначає: «Самовдоволений ковбасник перетворився на понурого кравця». Ще одна цікава деталь: у першому варіанті пам’ятника Шакспера не було ані пера, ані паперу (символів письменницького ремесла). Натомість Вільям обома руками пригортає до живота великий мішок, який, імовірно, символізував багатство. З чим пов’язані такі метаморфози? Теперішній вигляд пам’ятник отримав у 1748-1749 роках. До того часу перший монумент встиг постаріти, а ім’я Шекспіра перебувало у зеніті слави. Міська влада звернулася до театрального підприємця Джона Холла із проханням відремонтувати й прикрасити пам’ятник. Після «реставрації» на місці мішка з’явилося перо з аркушем, а також було «облагороджене» обличчя Шекспіра.

Фактів, які б ставили під сумнів приналежність шекспірівської спадщини вихідцеві зі Стретфорда, надзвичайно багато. Проте нас не менше цікавить й інше питання – хто насправді творив під ім’ям Вільяма Шекспіра? Вчені припускають, що ним могли бути Френсіс Бекон, Христофер Марло, граф Ретленд, Генрі Різлі, королева Єлизавета. Але якщо «авторське право» Шакспера на творчість видатного англійського драматурга можна ґрунтовно заперечити, то назвати із точною впевненістю, хто ж був справжнім автором безсмертного «Гамлета» та інших шекспірівських перлин, дуже складно.

05.10.2017


Рівне-Ракурс №830 від 05.10.2017p. 
На головну сторінку