Платне кохання

До такого висновку підштовхує наступна інформація:

«УВАГА!!! З 16 липня 2018 року в’їзд в Туристичну зону відпочинку «ТунельКохання» - буде ПЛАТНИЙ!!!

Будуть діяти наступн ірозцінки:

В’їзд автомобільним транспортом пасажиро-місткістю від 1 до 5 осіб - 20 грн. за 1 одиницю автомобільного траспорту;

В’їзд автомобільним транспортом пасажиро-місткістю від 6 до 20 осіб - 50 грн. за 1 одиницю автомобільного траспорту;

В’їзд автомобільним транспортом пасажиро-місткістю від 21 та більше - 100 грн. за 1 одиницю автомобільного траспорту.

Велосипедний та пішохідний проїзд/прохід - БЕЗКОШТОВНО!!!

Жителям Клеванської ОТГ та учасникам АТО (ООС) - проїзд/прохід - БЕЗКОШТОВНО!!!

Адміністрація Клеванської ­селищної ради»

Тобто, в‘їзд в «Тунель кохання» стане платним. Саме по собі рішення сільської ради є настільки типовим для дій наших органів місцевого самоврядування стосовно туристичних об’єктів, розташованих на їх території, що обурюватися рішенню Клеванських обранців не доводиться. Плату, і при тому не малу, в нас беруть за відвідини майже усіх пам‘яток історії та культури. При цьому чомусь вважають, що це нормально,тоді, як у цивілізованому світі, вартість відвідин таких об’єктів, як правило, символічна, але вони вважаються дуже прибутковими. Чому? Ніякої таємниці в цьому феномені немає. Річ у тім, що відвідини якогось замку - музею в Європі можуть коштувати п’ять євро, але обід в ресторані при цьому ж музеї, проживання в «історичному» готелі з видом на пам‘ятку архітектури, катання на історичній кареті, купівля сувенірів та ще десятки подібних дрібних витрат зроблять легшим гаманець середньостатистичного туриста на якусь сотню- другу євро. Частина з цих грошей, у вигляді податків, піде в бюджет населеного пункту, на території якого і розташована пам‘ятка. Також, обслуговування туристів дає роботу місцевим мешканцям, і вони теж поповнюють бюджет. Все просто, зрозуміло і грошей у того муніципалітету вистачає, щоб регулярно ремонтувати об’єкт історичної чи культурної спадщини, щоб він, так би мовити, не втрачав товарного вигляду. Чому ж у нас ця схема не працює? І тут все просто. Для того, аби отримувати гроші потрібні інвестори, які б вклали свої кошти в будівництво тих самих ресторанів, кафе, готелів, сувенірних крамниць та розважальних атракціонів. Щоб такі інвестори в туристичну галузь з‘явились у нас потрібно лише два чинника - нормальні дороги, комунікації, земельні ділянки і прозорі «правила гри» між тими самими інвесторами та державними та комунальними органами влади.

Сьогодні цих передумов немає. Інвестори в нас сприймаються, як «ідіоти з баблом», яких потрібно доїти. Туристична інфраструктура теж за дуже невеликим виключенням в нас знаходиться на рівні пізнього СРСР, а про дороги та інженерні мережі краще взагалі не писати. Що ж залишається? Готувати програми, де все дуже гарно розписано на папері та чекати, коли до нас почнуть нарешті приїздити кожен рік мільйони іноземних туристів, які будуть залишати мільярди доларів, юанів та євро.