#З життя однієї людини...
Якось один із онуків Парасковії запропонував бабусі заробити грошенят на рукоділлі: мовляв, за кордоном ручна робота дуже ціниться, і ваше мистецтво піде “на ура”. Він також запевнив, що віднайде канал реалізації килимків, однак жінка відмовилася, сказавши, що хорошим людям буде дарувати килимки, а от продавати - ні!
Парасковія Казмірук сплела вже більше тисячі килимків, половина їх розійшлася по світу як подарунки – від Росії до Америки. Що цікаво, кожен новий килимок не схожий на попередній. Найбільше вражає гармонійне поєднання кольорів. А скільки цих плетених творінь в оселі пані Казмірук – не порахувати! На підлозі, дивані, стільцях...
За день жінка може сплести один килимок. Гачок у неї саморобний - з горіха. Нитки бере зі старих в’язаних кофтин, розплутуючи їх, а то й купує светри в “гуманітарці”, даючи їм друге життя. Спритності стареньких худорлявих рук може позаздрити навіть молодиця. Ручна робота доведена майже до автоматизму.
- Діти, онуки, правнуки не раз кажуть, щоб я покинула своє захоплення, бо роки вже не ті, зайве навантаження на очі, руки, - розповідає бабуся, - але я вважаю: доки живу, повинна творити.
Жінка пережила війну. Народила шестеро синів, має одинадцять онуків та вісім правнуків, одному з них 23 роки. Одяг для сім’ї плела завжди. Килимки - протягом останніх десяти років. Пригадує, що після війни з одягом були проблеми. Траплялося, не було що вдягнути. Із ситуації виходили наступним чином: тримали овець, робили пряжу і в’язали: светри, носки, хустки, ковдри тощо.
Нині жінка зосередилася на килимках. Подобається їй це заняття. Каже, що секрет довголіття полягає в тому, щоб мати змогу отримувати задоволення від заняття улюбленою справою. І додає, що при цьому в серці обов’язково повинен жити Бог.