Прокляття матері

Старенькі бабусі, зібравшись у кімнаті, шепотіли однокласницям Світлани:

— Хоч ви вмовте її, щоб попрощалася з матір’ю. Не можна так... Смерть усіх мирить, навіщо зло робити?

Дівчата увійшли до сусідньої кімнати, де самотньо сиділа дівчина. Вона не плакала, однак було видно, що горе її зломило: кола під очима, покусані губи, бліде обличчя. Світлана навіть не захотіла слухати подруг:

— Ні! Не вибачу їй! Вона про мене подумала, коли вирішила вмерти? Я б її з в’язниці чекала скільки завгодно! Як вона могли залишити мене одну? Адже у нас з нею більше нікого немає!

До дівчат зайшла одна з переляканих через почуте за дверима бабусь:

— Чекала вона тебе, попрощатися сподівалася... Почувши, видно, твої слова, зрозуміла, що не прийдеш. Просто на очах почала псуватися, відразу вся плямами покрилася. Швидше треба виносити...

Усі поспішили на кладовище. Світлани поміж інших не було, вона так і не вийшла зі своєї кімнати.

Невдовзі вона поїхала в інше місто, вступила в технікум, а далі її сліди згубилися. Повернулася в рідні краї провідати далеких родичів років через десять. Гуляючи вулицями дитинства, зустріла однокласницю, котрій і розповіла свою сумну історію:

— Приїхала на могилу до мами... Знаєш, спершу начебто все добре в мене складалося. Вчилася, була на повному державному забезпеченні, навіть квартиру отримала, та й робота хороша була. Зустріла Валерія, покохали одне одного. Одружилися, чекали дитину. А коли народила... У пологовому сказали: у немовляти тяжкі юродства. Жило воно кілька годин. Пережили з Валерієм лихо. Наступного року народилася ще одна дитина... Мені її навіть не показали, померла майже відразу. Сказали, що таке юродство несумісне з життям. Були на консультаціях у різних лікарів, обстежувалися — все у нас нормально. Старші жінки твердять, що це моя вина — маму не вибачила, в останній путь не провела... Я вже й до церкви не раз ходила, тепер на могилку приїхала, пробачення просити...

Витерши сльози, Світлана усміхнулася:

— Ось, чекаємо весною дитину. Я уві сні бачила — дівчинка буде. Назвемо, як маму, — Ларисою. Якщо вона вибачить, усе буде добре.

Наступного дня Світлана поїхала. А через півроку стало відомо, що народила вона доньку, Ларисою назвала.

Що таке материнське прокляття, чим воно може загрожувати, як його можна зняти, редакція “РР” попросила прокоментувати отця Сергія:

— Прокляття — це “молитва навпаки”, побажання зла, котре має стати покаранням за злочин. Вперше в історії прокляття пролунало з вуст Самого Бога. Після гріхопадіння Адама Він проклинає диявола, прирікши його на поразку, проклинає першого вбивцю — Каїна, засуджуючи його на одвічне митарство. Господнє прокляття за своєю суттю не може не збутися, однак і воно не абсолютне, оскільки покаяння здатне повернути людину в сферу дії Божої любові.

Тим паче людське прокляття не передбачає неодмінного здійснення недобрих побажань. Це справді лише побажання максимально сильного покарання за допущений гріх. Проте, в “молитві навпаки” є один надзвичайно небезпечний момент. Той, хто проклинає, не просто звертається до Бога з проханням покарати і наставити на шлях істинний людину, котра йому допекла. Прокляття — це прагнення позбавити грішника Божого милосердя, тобто відлучити від Церкви і віддати сатані.

Прокляття надзвичайно небезпечне і для того, хто його виголошує, і для того, кому воно адресоване. Біблія дає ясну уяву про силу ненависті, закладену в проклятті. Прочитайте уважно 108-й псалом Давида, щоб переконатися, наскільки страшними можуть виявитися слова, в яких немає милосердя.

Особливо тяжким є материнське прокляття. Який жахливий злочин треба вчинити, щоб ненька відмовилася просити Господа пробачити своє нерозумне дитя! Якщо за когось відмовляється молитися навіть мати, чи можна розраховувати, що за нього замовить перед Богом бодай одним добрим словом хтось інший?

Отож, тому, кого спіткало материнське прокляття, слід негайно змінитися, покаятися, постаратися всіма засобами виправити наслідки свого гріха. Треба всім подальшим життям довести, що вчинений злочин — прикра помилка, що людина, котра згрішила, усвідомила, що вона натворила, і просить у Бога сил для гідного життя. При цьому треба покаятися і матері. Адже в неї немає ніякого права віддавати сатані свою рідну дитину, так само, як і відмовлятися від немовляти, народженого безнадійно хворим.

Найчастіше прокляття лунає не від лиця Церкви, а з вуст осліпленої ненавистю людини, котра не розуміє, що це — свідоме чи несвідоме звернення до нечистої сили.