Прізвищем землячки планету нарекли

Якщо про поета-шістдесятника, уродженця Рівненщини (нещодавно відзначалася 25-та річниця його смерті) нині вже відомо чимало, то про Мотрю Братійчук, по суті, мало відає широкий загал, бо її ім’я лише зараз повертається до земляків.

Повертається, на жаль, тоді, коли талановита землячка вже скінчила свій земний путь. Тим часом, уродженка села Верба, що в Дубенському районі, здобула заслужене визнання в наукових колах не лише України, але й багатьох інших країн. Ось що вдалося дізнатися про неї.

Доля була не вельми прихильною до єдиної дочки заможного хлібороба Василя Братійчука, грамотного, начитаного, авторитетного в сільській громаді, якого після вересневих подій 1939 “совєти” визнали куркулем. Вірні люди попередили непримиренного до зла й несправедливості активіста “Просвіти”, церковного хориста, що його мають заслати у Сибір. І вирішив вербчанин урятуватись від напасті, але під час переходу кордону на Захід був затриманий і загинув у одному зі страшних таборів ГУЛАГу. Ніхто не знає і тепер, де його могила.

Мотря гарно закінчила середню школу №1 в Дубні, стала студенткою Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Кілька разів через батька її намагалися “вичистити” з ВНЗ “пильні вартові” більшовицької ідеології, та заступилися авторитетні професори. Вдалося отримати диплом, навіть до аспірантури вступила, обравши дещо незвичну спеціальність - “астрофізика”. Бо любила полісянка зоряне небо над рідною Україною, мріяла прилучитися до його таємниць і прислужитися незвіданій науці.

У 1957-му молода викладачка організувала при Ужгородському університеті станцію наукових оптимальних спостережень за штучними супутниками Землі. Через 12 літ на базі станції відкрито відділ космічних досліджень проблемної лабораторії фізики електронних зіткнень, керівником якого була до останніх днів життя. Чи не парадокс: дочку репресованого “неблагонадійного” допустили до державних таємниць, її даними послуговувались високі чини аерокосмічної галузі?

За 74 роки, відведені долею, пані Мотря встигла багато. Стала “Відмінником народної освіти України”, лауреатом премії Академії наук СРСР та премії Української астрономічної асоціації, була членом Міжнародного астрономічного союзу. І громадської роботи не цуралась: організувала студентський мистецький клуб “Евріка”, плідно працювала у Всеукраїнському жіночому товаристві імені Олени Теліги. Кандидат фізико-математичних наук, професор, вона заснувала в Ужгородському державному університеті аспірантуру з астрономічних напрямків, де отримали путівки у велику науку понад 300 фахівців галузі. Учнями її були два члени-кореспонденти НАН, шість кандидатів наук. А ще прізвище Братійчук стояло на 120 друкованих працях: наукових дослідженнях, методичних розробках, популярних брошурах. Недарма 1996 року міжнародний астрономічний союз присвоїв малій планеті №3372 прізвище нашої землячки, визнавши її авторитет у науковому світі. До речі, єдиній серед українських вчених-жінок. Астероїд відкрили 12 років тому працівники обсерваторії Криму.

Рідко приїжджала на вулицю Воля, де пройшли дитячі роки, в гості: робота у вузі, відрядження на теоретичні семінари, міжнародні конференції, колоквіуми. Вийшло так, що була одинокою, та любила рідню, всіляко підсобляла. Доглядала стареньку племінниця Руслана, котра закінчила математичний факультет Ужгородського держуніверситету. Вона і провела тітку в останню дорогу. Похоронена Братійчук у рідній Вербі, могила її поруч із могилою матері, Марії Лук’янівни. А доглядає місце вічного спочинку великої трудівниці її двоюрідна сестра Олександра Буханська.

Чимало цікавого вона розповіла про родичку, показала окремі документи, що стосуються невтомного ветерана астрономії та космонавтики. Зацікавили мене співчуття, що надійшли у Вербу. Московські вчені звуть Мотрю Братійчук “піонером у організації спостереження за штучними супутниками Землі”; співробітники Кримської обсерваторії НАН сумують через втрату вченого з великої букви, прекрасної душі людини; їх колеги з Одеської астрокосмічної обсерваторії-лабораторії підкреслили “життєлюбство, високий професіоналізм, шляхетність” науковця; пулковські астрономи відзначили “великі організаторські здібності прекрасного вченого і керівника славного колективу”; у телеграмі з Кримської астрофізичної лабораторії є рядок про важливу роль “великого дослідника, дивної людини розвитку астрономії України”. Академіки з Вірменії, Грузії, Москви, Харкова, високі чиновники Міністерства освіти і науки України наголошували на відданості вербчанки великій науці.

Це я до того, що на Дубенщині мало зроблено для пошанування всесвітньовідомої вченої. Не з’явилася меморіальна дошка на школі, де вона вчилась, не назвали одну з вулиць села її іменем. В Ужгороді заснували регіональну премію імені Братійчук для молодих учених-астрофізиків, а от у районі пообіцяли таку премію для кращих членів МАН, та далі слів діло не пішло. Невідома доля книги “Через терни - до зірок”, що мала познайомити широкий загал із непересічною постаттю, вихідцем із поліського краю. Прикро, та юні вербівчани не знають дороги до її могили. А у високості десь пливе небесне тіло, назване на честь ученої. Хочеться вірити, що і на малій батьківщині вона буде належно поцінована.