Тельа-Львів і тельа-вівці

Ратушняк ситуацію підкорегував, і Тимошенко, як і по всій західній і центральній Україні, - у Львові тепер також лідирує.

Але чому так сталося, що був момент, коли “фронтовик Сєня” раптом вискочив аж понад Високий Замок?

Як так могло скоїтися у славнозвісному “п’ємонті”, посеред аж ніяк не “вівців”, а ультра-патріотів, які вчать усіх інших українців, як любити Україну. А самі взяли і полюбили “кролика”.

Цим ребусом львівського менталітету я поділився з одним корінним львів’яком, який бачив тут ще польські вибори до Сойму у міжвоєннім міжчасі.

Ховаючи хитру посмішку у сиві вуса, цей родовитий шляхтич вийняв з-за столу етнографічну карту Галичини 30-х років минулого століття. Було це зовсім недавно, як для історичного процесу - якраз напередодні “перших совітів” - у 1939-му. Тоді українці становили абсолютну меншість, а от євреї мали аж 40 відсотків у міській громаді. Практично не відстаючи від поляків.

- І ви гадаєте, що куди то все мало дітися, - ділиться самокритичний львівський патріот. - Мусило залишитися у крові родовитих львів’яків. Ото воно й вилізло.

Важко було погодитися у тому, що Львів і Тель-Авів - майже близнюки, яких єднає любов до українця єврейського походження і єврея українського походження Яценюка.

Однак, уже без історичної етнографічної карти варто, як кажуть тут греко-католицькі отці, призадуматися над крученим і верченим львівським характером і над його такою славною патріотичністю.

Згадайте, як тут на руках носили Чорновола. Дисидент, в’язень сумління, революціонер, перший український губернатор після кількох імперій.

Носили, носили й опустили. Відтак раптом почали з нього кров точити. Просто розпинали на радість юрби у “незалежній” пресі. Коли треба було йти на мажоритарні вибори, мусив В’ячеслав Максимович, ховаючи глибоко у душі невимовні жалі, перебиратися в іншу, Тернопільську область.

Відтак горді сини та дочки міста Лева закохалися по вуха у Леоніда Даниловича. У 1998-му за нього проголосували на президентських виборах 95 відсотків львів’ян.

Та не довго музика грала. Ці ж виборці Кучми у 2004-му лягли на грудневий асфальт, бо їм уже втретє явилася любов - Ющенко. Як несамовито вони скандували йому, а відтак занесли на руках на трон. А нині хіба якась пришелепувата цьоця, що проспала чотири роки на клумбі, може молитися на “месію”.

А славне львівське панство зачудовано вглядається в обриси нового героя із фізіономією початкуючого равина. Нехрещеного внука самого Леоніда Даниловича, який разом із зятем-мільярдером сиплють багатомільйонним дощем на хиткі голови такого мінливого і продажного галичанства.

Колись на з’їзді Комінтерну Володимир Ілліч Ленін написав одному львівському комуністу незабутній рядок у записник “Привет галицийским коммунистам”.

Потім цей немеркнучий рядок входив у всі зібрання творів вождя. Львівські комунари цим дуже гордилися, бо якось в інший спосіб Ілліч Галичину не згадував.

Цікаво, як про неї напише у своїх творах новий кумир галіцийської шляхти “фронтовик Сєня”.