Нерідні онуки

…Двох дітей, сина і доньку, народила Уляна і вивела на життєву дорогу разом із чоловіком Яковом. У матері більше прихильності було до Олі. “Син - казала Уляна, - до тих пір, поки не ожениться, а там може і дверей не відчинити до батьків. А дочка - то зовсім інше. Вона ніколи не залишить їх на схилі літ”. Тож жаліла її дужче за сина, пестила, навіть до роботи не заставляла. Олег це бачив, але ніколи не гнівався. Він не опанував високих наук, вивчився в ПТУ на токаря. Після закінчення влаштувався на одне з підприємств міста, де й працював. Оля ж, навпаки, вступила до інституту. Батьки все робили, або вивести доньку в люди. Думали, закінчить навчання, працюватиме в колгоспі агрономом, вийде заміж, народить їм онуків, і пригріються вони біля неї. Та надії їхні не збулися. Оля й так була лінькуватою, а, скуштувавши міського життя, в село більше не повернулася… Вийшла заміж без батьківського благословення за міського парубка, але довго з ним не прожила. Яків з Уляною навіть не бачили свого зятя. Згодом вийшла заміж вдруге. І знову мати з батьком дізналися про це тільки тоді, коли вже взяла шлюб. Але в село не їхала, навіть носа не показувала до батьківської хати, жила своїм життям. “Навчили доньку на свою голову, - казав Яків. - Краще б вона працювала дояркою на фермі, то дійсно була б людиною”.

Олег жив у гуртожитку, а на вихідні приїздив до батьків. Був добрим, про нього ніхто не міг сказати поганого слова, та й батьків шанував. Тільки тривожило Уляну і Якова, що вже минуло 32 роки, а він так і ходив неодруженим. Усі його ровесники давно вже мали сім’ї, встигли вже декотрі й розлучитись, а він парубкував. У селі жодна дівчина не відмовила б, якби запропонував вийти заміж за нього.

Одного разу приїхав Олег до батьків і за вечерею почав розмову: “Тату й мамо, я хочу вам повідомити, що я вирішив одружитися”. “Ой, як довго я чекала, щоб почути від тебе такі слова, синку. Нарешті заспокоїться моє серце”, - радісно мовила Уляна.

“Не радійте, мамо, - схвильовано сказав Олег. - Знаю, що після того, що я вам скажу, де ваша радість й дінеться. Але ви сприйміть це спокійно, бо вирішив твердо, і від свого слова не відступлюся”. Забилося в тривозі серце матері. “Я одружуюсь з жінкою, яка розлучена з чоловіком і має двох дітей”. “Ох, до чого я дожилася, чого діждалася, - ледве не ридала Уляна. - Синку, синку, що ж це ти собі надумав! Чи ж тобі дівчат в селі мало, чи в тобі якийсь фальш є, що ти з молодицею зв’язався? Ти ж осоромиш нас перед всім селом, що люди скажуть?”. “Мамо, мені з людьми не жити, і ніхто не має до мене діла. Якщо ви навіть не дасте згоди, я все одно женюся на Галі. Мені не двадцять років, я все зважив і зрозумів, що тільки з нею буду щасливий”. Батько сприйняв це по-чоловічому, а мати не здавалась. Та коли зрозуміла, що переконати сина не зможе, з гіркотою в душі погодилася на його рішення. На другий день Уляна поділилася своїм “горем” з двоюрідною сестрою Ганною, а та - мерщій до своєї куми Насті, і до вечора вже все село знало, що Якова Культі син жениться на бабі з двома дітьми. Дівчата, які ще надіялися на Олега, були шоковані почутим. У другу неділю, як і обіцяв, Олег привіз свою Галю в село до батьків. Молодиці спостерігали за ними з усмішкою й осудом. А вони йшли вулицею села, нікого не помічаючи, і несли на руках дві донечки-близнючки.

Далі буде.