Хто зможе перемогти корупцію?

Безумовно, мета перемоги над хабарництвом ставиться в усіх країнах. Однак реальний антикорупційний потенціал вдалося довести лише двом моделям. Перша з них - так звана Сінгапурська або Азіатська схема. Головне місце в ній приділяється постійному контролю за діяльністю чиновників. При цьому передбачаються жорстокі покарання за хабарництво та інші прояви корупції.

У другій моделі - Шведській або Скандинавській, наголос робиться на ліквідації самої можливості корупції. Досягається це за рахунок зняття обмежень в економіці, максимальної публічності в державних справах і високих етичних норм, які ставляться перед чиновниками. Щодо покарань, то, наприклад, у Фінляндії, яка також досягла значних успіхів у боротьбі з корупцією, покарання за хабарництво навіть за українськими мірками виглядає просто смішно. Максимум для фінського хабарника - це чотири роки тюремного ув’язнення. Але якщо порушення не надто серйозне, справа зазвичай закінчується штрафом. Втім, система побудована на принципі “не в грошах справа”: крім штрафу чиновник отримує таку порцію осуду від співгромадян, на тлі якого навіть тюремне покарання може здатися благодаттю.

А що ж Україна? За якою схемою бореться з корупцією наша держава? А ні за якою! Наша біда в тому, що корупція вже стала частиною економічної і політичної системи. Відповідно, питання боротьби з корупцією треба вирішувати в політичній площині. Великі надії покладаються на майбутні вибори президента. Однак аналіз програм провідних кандидатів веде до однозначного висновку: при всій розмаїтості ідеологій і напрямків, серйозну програму боротьби з корупцією зміг запропонувати українському суспільству тільки голова Верховної Ради Володимир Литвин. В принципі, дивуватися цьому не варто: загальновизнано, що серед лідерів президентських перегонів тільки Володимир Литвин не пов’язаний з великим бізнесом, який не дуже зацікавлений у боротьбі з корупцією. А немає зобов’язань перед корумпованим бізнесом - немає і перешкод для реальних дій щодо викорінення цього зла.

Що ж планує зробити Володимир Литвин, ставши президентом? На перший погляд, голова Верховної Ради вважає кращою “сингапурську” модель. “Прирівняти корупцію до державної зради; обов’язкове декларування доходів і витрат держслужбовців, членів їх сімей; позбавляти пенсійного забезпечення держслужбовців, які притягуються до відповідальності за хабарництво, зловживання службовим становищем. Обов’язкова конфіскація незаконно придбаного майна; скасувати умовні строки та амністії за корупційними статтями; заборонити держслужбовцям вищих рангів працювати в комерційних структурах протягом трьох років після звільнення з держслужби; переатестацію державних службовців на предмет перевірки їх професійної придатності та приналежності до комерційних структур; відбудову народного контролю; розробка стандарту якості державних послуг, що надаються населенню чиновниками. Негайне звільнення тих, на кого є скарги громадян...”

Проте ретельне вивчення програми Володимира Литвина дає підстави вважати, що спікер не пропонує країні “сінгапурський варіант” в чистому вигляді. “Сприяння малому та середньому бізнесу, зменшення податкового навантаження, спрощення податкової системи та процедур отримання кредитів, створення державної системи підтримки підприємців, введення в практику заявного характеру реєстрації підприємств; затвердження виборчого кодексу, введення виборів до Верховної Ради за відкритими списками, до місцевих органів влади - за мажоритарною виборчою системою; впровадження публічного механізму звітності депутатів, спрощеної системи їх відкликання...” - усі ці пункти з програми Володимира Литвина є своєрідним відображенням елементів “шведської системи”.

Тобто, по суті, Литвин пропонує Україні власний унікальний шлях боротьби з корупцією, у якому враховується краще з продуманого і випробуваного в усьому світі.

Слід відзначити, що Володимир Литвин став прихильником комплексного вирішення проблеми корупції вже достатньо давно. “Я пропоную такий спосіб боротьби з корупцією: проголосувати пакетом за скасування депутатської недоторканності, скасування всіх пільг, за скасування виборів на пропорційній основі, за зменшення кількості депутатів до 300 і провести ще одні дострокові вибори в округах”, - ці слова спікера в розпал парламентських дебатів з питань боротьби з корупцією датуються 2007 роком. Якби інші політики прислухалися тоді до Володимира Литвина, якби проявили політичну волю і бажання реально боротися з цим “бичем економіки”, то, напевно, не фігурувала сьогодні Україна у списку корупції в компанії зі Сьєрра-Леоне і Зімбабве. Однак ситуацію ще не пізно виправити: сьогодні вибирати місце України - серед африканських країн, або поруч з Сінгапуром і Швецією - будуть вже не політики, а усі громадяни нашої країни.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: