ДЕПУТАТ СІЛЬРАДИ

Депутатами ми стали чотири роки тому. Клопоту перед тією клятою передвиборчою кампанією було, як у молодого на весіллі! А все робилося для того, щоб людям життя хоч трохи налагодити. А які витрати пішли на агітацію, гасла та рекламні щити! Одного такого щита Грицько навіть на даху своєї будівлі причепив з написом: “Це є хата депутата!” Іншого ж я прибив до огорожі своїх батьків, де теж накарлякав: “Голосуйте, тату й нене, із родиною за мене!”

Утім, це ще не все, бо ж два мішки цементу заплатили тільки одному вчителю української мови з місцевої школи, щоб нам промову написав. За три банки коричневої фарби найняли бабу Федору і бабу Уляну агітаторами у наш штаб. Якби краще знали про їхні агітаторські здібності, то найняли б і за півціни. Бо баба Федора і баба Уляна не казали “добрий день”, доки не ознайомлять кожного перехожого з нашою передвиборчою програмою. Їх можна було побачити і, головне, почути скрізь: на полях кукурудзи, на ставку біля рибаків, далі йшли до комбайнерів, шоферів і пастухів свиней. Закінчували своє передвиборче турне у сільському клубі о пів на першу ночі. Агітатори разів кілька переривали дискотеку, щоб і молоді донести, що ми з Грицьком справжні чесні депутати. А молодь, у відповідь на це, доносила бабам щось інше.

Далі ми, як солідні і знані політики, вирішили утворити свій блок. Оскільки в мене було прізвище Солоний, а в Грицька - Огірок, тому й постав у нас Блок Солоного Огірка, скорочено БСО. Чоловіча частина населення була, звісно, на нашому боці. Бо ж Блок Солоного Огірка був набагато ближчим до них, ніж, скажімо, Блок Коси і Плуга, чи Коня і Трактора.

У день виборів наші з Грицьком діти біля контори прихильникам БСО роздавали по кілограму ячменю. Хоч це було і протизаконно, але ж, як станемо депутатами, тоді закон нам по коліна. Усі тоді нас хвалили, усі підтакували. Тільки жінки наші дивилися скоса і тикали пальцями на дірки у свинячому хліві, і мало не плакали за цементом, коричневою фарбою та ячменем. “Нічого, - кажу я своїй, - от стану депутатом, тоді усе й повернеться. Де ж ти бачила обідраного народного обранця?”.

Мов у воду дивився. Усе сталося, як говорив. І депутатом став, і добро своє все повернув. Уже під час першої сесії до нас прибіг вчитель української мови, той, що промову писав, і запропонував нам з Грицьком по мішку цементу, щоб вирішили проблему з колорадськими жуками його сусіда, які з некропленого поля перелазять на його картоплиння. Далі з двома банками коричневої фарби приплентались і колишні агітатори. Баба Федора і баба Уляна просто вимагали, щоб створили і направили експертну комісію та визначили, чия курка греблася два дні поспіль у їхньому городі. Грицько був розумною людиною, тому й сказав, що для вирішення цього питання не вистачає ще однієї банки фарби. Не встигли ті відійти, як перед дверима сільради вишикувалася довжелезна черга з целофановими кульками, в яких жовтілося по кілограму ячменю. І в кожного були свої проблеми. Починаючи з сусіднього туалету, що стоїть у розорі, і закінчуючи чиряками на одному місці.

Витримати такий напружений графік роботи було дуже важко, але ми впорались і отримали схвальні відгуки від наших виборців. Бо не раз вони заявляли, що кілограм ячменю вирішує всі проблеми. Ми були задоволені своєю роботою. Після закінчення нашого терміну районна газета “Брехня і правда” написала, що колишні депутати Солоний та Огірок подалися на заробітки зерна, аби наступного місяця балотуватися у район.