А ветеранам сняться сни

Глухим болем давні рани

Ниють в тілі в них, в душі -

Сняться друзі днів суворих

І кохані на війні.

Йшли пліч-о-пліч українці,

Росіяни, білоруси, латиші,

Боронили землю рідну

Від фашистської чуми.

Йшли крізь кулі кулеметні

Й стяг один на всіх несли,

І дивилися сміло в очі смерті,

А знамено, як зіницю ока, берегли.

І в той рік цвіли сади весною,

Коли бій останній відгримів,

Вільно стяг над рідною землею

Кумачевим птахом плив.

З року в рік весна приходить

Знову й знов цвітуть сади,

В глибину віків війна відходить,

А ветеранам сняться сни.

* * *

Вже шостий десяток добігає кінця

Тож я селяночка ще та,

І кожен рік прихід весни

Мені нагадує шкільні роки.

Як в травні всі ми святкували,

До обелісків квіти клали,

Гучні промови і парад

Та почесті з війни солдат,

Живим - дарунки і пісні,

Та залпи мертвим і вінки.

Обеліск

Невеличке село серед лісу й боліт,

Річка Льва повз село попід лісом біжить.

Де колись в сорокові йшли бійці на війну,

Тут їх збір був останній у родимім краю.

Тут тепер під дубами віковими стоїть

Обеліск з іменами. Невідомо,

Де земля їх тіла покоїть.

Тут діди, тут батьки і сини

На гранітній плиті.

Що життя віддали десь в чужій стороні.

Що життя віддали задля світлих днів нам,

Поколінням новим, їхнім дочкам й синам.

У мовчанні німім ми схиляєм чоло,

Поряд їхніх імен спить спокійне село.