Відчиняю двері кабінету і бачу… очі. Вони дивляться на мене з непідробною щирістю та відкритістю, випромінюючи доброту, допитливість та готовність допомогти. І цей уважний погляд, сповнений доброзичливості, не змінили ані роки служби у правоохоронних органах, ані погони полковника. Якби цю пані я не знала багато років, то певно не одразу б збагнула, що переді мною не просто гарна, тендітна та привітна жінка, а сама начальник відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВСУ в Рівненській області, полковник міліції Лілія Аркадіївна Драпчинська.
З 1964 року життя людей рятує прекрасний, відданий своїй справі хірург Михайло Антонович Пшеничний. Він працює в Рівненській обласній клінічній лікарні у відділенні хірургії шлунково-кишкового тракту та ендокринології.
У сина наближався піввіковий ювілей. І хоч від нього не одержала запрошення на цю подію, та не поїхати не могла. “Іншої нагоди не буде”, - думала Горпина. Не пригадати, коли бачилися востаннє... Не відпускали сусіди, радили не їхати, хворе ж бо серце, та якась сила, ніби підштовхувала її - їдь! Від свого наміру не відступила, залишила господарство на приятельку Теклю, а сусід Мартин стареньким “Запорожцем” відвіз до станції. І вирушила мати на зустріч із сином.
Запитання. Ми тривалий час зустрічаємося і стосунки наші можна охарактеризувати, як стійкі, міцні та серйозні. Проте, мій коханий не поспішає з пропозицією “руки та серця”. Порадьте, як краще підійти до цього питання так, щоб хлопець не відчував тиску з мого боку і думав, що сім’я йому потрібна більше, ніж мені?
(Оксана)
В “Апокаліпсисі” є такі слова: “І сталася на небі війна: Михаїл та його ангели воювали проти дракона” (глава 12, вірш 7). Мова йде про гігантську геофізичну катастрофу, яку доведеться пережити людству в ХХІ-ХХІІ століттях.
Мене завжди цікавило життя одиноких людей, особливо чоловіків. Як так виходить, що вони ніколи не були одружені, не спізнали сімейного щастя? Багато почув цікавих історій при спілкуванні з ними. Тож пропоную дві історії самотніх чоловіків, які так не схожі одна на одну.
Сорок п’ять років прожили в парі, мирі та злагоді Антон і Софія. Здавалося, так буде вічно. Та настає час, коли Бог розлучає людей. Тоді хтось залишається на схилі літ самотнім. Так сталося, що першою з життя пішла Софія. Хворіла недовго. Ніби нічого страшного не було. Коли ж приснилися їй батько з матір’ю, які кликали до себе, зрозуміла, що то вже кінець. Розповіла про сон і тривогу Антону, та він заспокоїв її.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 