На вулиці березень, весна. Шикарний магазин косметики. Покупців немає, продавець Наталя ладна охмурити навіть синичку, яка прилетіла на підвіконня. Але раптом вона - клієнтка:
Світ дивний… Багато в ньому трапляється такого, що зрозуміти неможливо навіть із сивиною на скронях, не кажучи про маленьких дітей. Та хоч Назар був уже не маленькою дитиною, але так і не зрозумів і, напевне, не зрозуміє, чому його батьки покинули цей світ раніше за діда. Чому його виховує дідусь Улас, а не тато і мама? Гірка доля сироти. Для хлопчика світ розділився навпіл. І він волів би залишитися там, де були живі й щасливі його батьки. А той день, коли трапилася та страшна аварія, вирвав би зі своєї пам’яті навіки й заховав би десь далеко-далеко, щоб не змогла знайти жодна людська душа.
Іра повернулася з роботи. Вдома вона чекала на чоловіка, готувала вечерю. Він телефонував, що затримується на роботі. Іра була зовсім невпевнена, що він на роботі. Вона знала про його нову коханку. Нове захоплення було і в Іри - молодий юнак, третьокурсник.
Кожен другий чоловік бере в руки гайки, цвяхи, щось ремонтує, обчислює, конструює. Серед них немало вміє крутити баранку. Олександр - один з них. Його цікавить техніка і все, що з нею пов’язане - рації, автомобілі, камери, фотоапарати тощо. Все почалося з виставки автомобілів, де біля одного зі стендів стояв приголомшений і, затамувавши подих, дивився на моделі, які нагадували дитинство.
Вона стояла у темному, холодному, затхлому тамбурі електрички. Крадькома, з присмаком, курила позичену цигарку і дивно похитувала головою, немов хотіла заперечити щось саме їй відоме. Огидний страх перед сьогоднішнім майбутнім, злодієм забирався у душу і зчавлював, душив молоді дівочі груди. Втискуючи у вузькі кишені джинсів холодні руки, вона, немов намагалася заштовхнути назад оті ниючі, наче зубний біль, думки. Думки, які так хотілося викинути, як непотрібний мотлох, геть.
72-річний Владислав Дрига є доволі відомою особистістю. Щопонеділка та щочетверга, відвідувачі льодового майданчика, що знаходиться в торгово-розважальному центрі “Екватор” можуть побачити цього дідуся на ковзанах. Пенсіонер, попри свій вік, на катку є кращим за будь-яку молоду людину. Одягнений у спеціальну спортивну хокейну форму, він дає поради початківцям, які, спостерігаючи, як той професійно тримається на льоду, дослухаються до підказок ковзаняра. Більшість із постійних клієнтів розважального центру знають, що це Гордійович.
Коли вісім років тому від важкої недуги померла 34-річна дружина Валерія Онофрійчука із села Моквин Березнівського району, у чоловіка на вихованні залишилося п’ятеро неповнолітніх доньок. Представники соціальних служб уже наступного дня після похорону порадили багатодітному батьку, ветерану афганської війни, віддати дітей до сиротинця. Однак Валерій категорично відмовився, незважаючи на те, що усвідомлював - основним засобом для існування буде його невеличка пенсія й допомога по втраті годувальника. До речі, найменшій на той час, Вікторії, було всього дев’ять місяців.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 