Віктор ріс славним та розумним парубком. Вже 18 весна настала у його житті. Навіть незважаючи на той факт, що він був єдиною дитиною в родині відставного військового та учительки, батьки вирішили, що юнак обов’язково має йти до армії. Хлопцеві було байдуже, для нього це була чергова захоплива пригода у житті. Батьковій волі не противився. А от його заплакану та зажурену матір не одну ніч вмовляв чоловік:
Художник жив у маленькому місті. Щоранку він прокидався у своєму холодному ліжку, вставав і йшов готувати собі міцну каву. Це була його звичка. Потім із чашкою запашного напою він прочиняв двері, і спостерігав, як поволі-поволі встає сонце. Та були такі дні, коли сходу сонця він не міг бачити. Тоді він брав свої пензлі, й одразу приступав до роботи.
У чоловіків і жінок є особлива специфічна риса - вони нараховують собі бали, роблячи хороші вчинки. Купуючи дорогі подарунки, виконуючи важливі доручення жінки, чоловік записує у свій актив багато очок. Чим дорожчий подарунок, чим значиміше завдання, яке він виконав, тим більше балів. Вони зосереджуються на сумі, на кількості, але при тому забувають про дрібниці: відчинити перед жінкою двері, просто обійняти, зробити комплімент. Такі жести за їхньою системою оцінюються в 1 бал, вони “дешеві”, тому краще не витрачатися на них, а завести жінку, наприклад, у ресторан і замовити там вечерю на кругленьку суму. Це ж бо принесе балів із 50, як мінімум.
(Роздуми трьох солдатів: 1 - має родину, 2 - сирота, 3 - має люблячу дружину. Почуття кожного; чого вже не зробити і відповідь на головне питання - заради чого?)
Після початку війни багато добровольців просилися на фронт, і військкомати були переповнені. Серед людей призивного віку було чимало юнаків, які не досягнули 18-річного віку, але рвалися на передову, аби помститися за родичів, які загинули. Історія Людмили Романової унікальна тим, що у віці 16 років вона пішла добровольцем на фронт, а у 17 - стала лейтенантом.
6 травня 2010 року
Рівненська дитяча музична школа №1 ім. М. Лисенка
10.00 - урочисте вручення ювілейних державних нагород ветеранам Великої Вітчизняної війни.
Війна… Молодий хлопчина Іван САЄНКО, навчаючись у школі, пішов працювати на рудник… Далі, як усі хлопці призовного віку, потрапив на фронт. Чи міг тоді мріяти молодий лейтенант, що через 36 років служби в армії стане генерал-майором?
- Я потрапив до партизанського загону в 17 років, - розповідає ветеран органів внутрішніх справ Рівненщини Антон Несторович ВАСЬКОВЕЦЬ (на фото), дитинство якого минуло в селі Луко Володимирецького району. - Голова сільради заніс моє прізвище в список тих, кого планували забрати на роботу до Німеччини. Було це в квітні 1942 року. Всі молоді люди тоді почали ховатися в сараях, клунях, лісах та на хуторах, щоб уникнути “остарбайтерської долі”. Та якось у село приїхали комісар та політрук з партизанського загону і запропонували приєднатися до армії підпільників. Я погодився, але про свої наміри батькам нічого не сказав. Наступного дня - вирішального і важливого - я ще з трьома товаришами чекав із нетерпінням. Та свідком чергової зустрічі із політруком стала моя рідна сестра, яка відразу ж побігла за татом і мамою. Батько, коли про все дізнався, намагався наздогнати візок, на якому ми їхали, але марно… Я вже був разом із партизанами. Як дісталися до лісу, де розташувався весь загін, нам вручили гвинтівки, дали урок зі стрільби і на цьому все. Довго вчитися часу не було.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 