Клара Євгенівна встала сьогодні о 5 годині ранку. Кому вже далеко за 50 - зрозуміють панянку - борг перед рідною країною давався взнаки. Це ж ще стільки справ попереду, а вилежується хай молодь. Вони ще поки молоді - дурні! Їм сон корисний, врешті- решт!
Про Мальту існує такий вислів: той, хто побував на цьому острові, полюбить його та захоче відвідати ще раз, або ноги його там більше не буде. Напевно, я належу до першої когорти туристів, яким сподобалася Мальта з її вузенькими вуличками, культурою, гостинністю, іграшковими будинками, крутими спусками і, звичайно, природою.
Внаслідок наближення нашого корабля до материка Африка ставало дедалі тепліше. Жарке африканське повітря поки ніжно пестило своїм теплом, проте дихати ставало все важче. Корабель рухався швидко, і свіже повітря з морськими бризками дарували приємні відчуття тепла та комфорту. Наш пункт прибуття - Туніс - перлина Карфагенської історії.
Придивіться до цих світлин. На них зазнімковані одні й ті самі особи, щоправда, з різницею у 55 років. Зліва, у хвацько заломленому кашкеті, - Іван Полюхович із села Соломир Зарічненського району, поруч - Василь Савчук, мешканець села Гірники, що на Дубенщині. Історія цих фотографій цікава, і засвідчує довголітню дружбу, що започаткувалася під час армійської служби.
Ольга прокинулася після наркозу. Її голова була така важка, що й не намагалася нею поворухнути. Руки і ноги були наче приковані величезними ланцюгами. Язик задерев’янів і не слухався взагалі. Та й на серці в Ольги було важко, як ніколи. Лише очі світилися, мов дві вуглинки в печі. Жінка водила ними і вздовж, і впоперек кімнати, але нікого біля неї не було. Можливо, це навіть на краще. Вона могла дати волю своїм емоціям.
Вдихаючи морозне повітря, я, щаслива, поспішала на роботу. На волоссі, яке вибилося з-під капелюшка, та на комірі шуби осідав іній, щоки пашіли від холоду.
Жила в сусідньому селі баба Мотря. Самотньою жінкою була. Не мала ні чоловіка, ні дітей. Але на все це мало звертала увагу, бо ж тримала чималеньке хазяйство. Водилось, як кажуть, і в хліві, і за хлівом. Тож було біля чого руки прикладати.
Саме в такий холодний лютневий день 2008 року рознеслась містом зі швидкістю блискавки сумна новина - помер міський голова Віктор Анатолійович Чайка. Не стало людини, яка майже два десятиріччя керувала обласним центром. На прощання з головою Рівного прийшли десятки тисяч людей. По кілька годин рівняни стояли в черзі до обласного драматичного театру, аби віддати останню шану Віктору Анатолійовичу.
Що для нас історія? Для когось - це забутий курс зі шкільної або вузівської програми, набір подій та дат, які забуваються вже на наступний день після екзамену. Для інших історія - це події з їхнього власного життя, які приємно або не дуже згадувати в години відпочинку. Однак мало хто з нас замислюється над тим, що саме події минулих віків сформували нас такими, як ми є. Питання самоідентичності, культурної унікальності та розвитку менталітету у нас, слов’ян, вивчаються набагато гірше, ніж ті самі процеси в англосаксів, італійців чи німців. Причин цьому безліч. Однак факт сумний. Ми, як етнос, погано знаємо свою історію і ще менше вчимося на її помилках.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 