Хтозна, скільки літ цій легенді. Її розповідали старенькі люди. Згадували історію, коли посеред осені зацвітали скромні голубенькі і рожеві квіточки. Їхні осінні «родички» – пишні, а ці дрібненькі. На тоненьких стебельцях-ніжках. Казали, начебто ці квіти з’явилися на землі неспроста. Їх зродили кохання, туга, магія…
Катерині, багатодітній матері, після смерті чоловіка, стало жити з дітьми вкрай сутужно. Тому часто підзаробляла у домі сільського голови, в якого була єдина донька Тетяна, ровесниця її старшої дочки Олесі. Дівчата подружилися між собою, разом сиділи за однією партою, удвох ходили до клубу на танці. А на випускному обидві нарядилися в однакові плаття, щоб усі бачили, що вони подруги-нерозлийвода.
– О, то я сама собі телефоную? То як так може бути? – подумала Світлана, глипнувши на екран телефону. – Це містично і водночас цікаво. Що я в себе хочу – треба дізнатися, – усміхнулася, проводячи пальцем по екрані свого айфона.
Баба Поліна не могла прийти до тями: тендітні голівки чорнобривців, айстр, полум’яних жоржин лежали на квітнику, перемішані із землею. Чия жорстока рука відважилася знищити таку чарівну красу? Поліні захололо у жилах, підкосилися ноги. За свої кошти насіння купувала, сіяла, прополювала, поливала. Садила і ранні, і пізні квіти, щоб до пізньої осені милували око. Комусь на день народження, чи на якесь інше свято квітів треба – питають дозволу у баби Полі.
Тепер Стефанія боїться того, коли на небесній перекличці нас не будуть питати, якими ми красномовними були, якими багатими чи вченими, а запитають, якими чистими були, скільки добра зробили ближньому. Ой, як боїться цього вона! І тому щовечора приклякає перед образами і просить у Всевишнього прощення за свій неспасенний гріх. Скільки ночей не спала Стефанія, скільки сліз виплакала за останні пів року, а спокою її душі – нема. І уже до останку, мабуть, не буде.
Яна збирала валізу. Через день летить на відпочинок. На море. В гарячу країну. Леонідові сказала, що відпочиватиме з подругою. Чоловік не повірив. Але промовчав. Він досі шалено кохав набагато молодшу за себе дружину. І ненавидів водночас.
Маріанна любила слухати дивного скрипаля. Він грав у парку. Вперше побачила його тут у тепле вересневе надвечір’я. Сивий маестро грав неймовірно красиві мелодії. Не задля грошей. Футляр був закритий. А на ньому велично всівся кіт кольору стиглої осені.
Сонце, наче помаранчевий м’ячик, застигло посеред неба, і час теж наче застиг. Ілонка сиділа з розгорнутою книжкою в кухні, біля вікна, але читати їй зовсім не хотілося. І на сонце не могла дивитися, бо воно разило в очі, і гуляти по подвір’ї теж не було бажання. Вперше, за своїх вісім років, дівчинка відчула маленьким серденьком, що таке смуток. Він прилітав до неї, ніби підступний хижий птах і впинався великими гострими пазурами, немов хотів вирвати усе нутро з її кволих груденят.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 