Слова про кохання

– Добрий день! – почула втомлено-пригнічений, але приємний чоловічий голос. Їй здалося, що він линув дуже здалека.

– Не кладіть слухавки, вислухайте мене, прошу, – аж благав той, а Світлана спантеличено мовчала, стараючись зрозуміти незнайомця.

Була неділя, і вона якраз збиралася пити каву, вдвох зі своїм чоловіком, з яким прожили двадцять років в мирі, злагоді та любові.

– То я вас слухаю, – сказала стривожено.

– Як ви помітили, в мене такий самий номер телефону, як у вас, різниця лишень в одній цифрі, у вас 067, а в мене 097, – став тлумачити чоловік.

– Он воно що, – відповіла Світлана. – Так буває…

– Так ось, – розхвилювався чоловік. – Можете мені повірити, що я просто так вас би не турбував. На цей номер мені надсилали повідомлення, які для мене надзвичайно важливі. Ото я й прошу вас поглянути. Я знаю, що вони точно були…

– Та які повідомлення? – не розуміла Світлана.

– Це від моєї покійної дружини. Ми з нею прожили десять щасливих років. Я любив її безмежно. А вона, напевно, мене не кохала, бо ж ніколи мені про це не говорила. Якось я запитав її, чи вона любить мене, а вона усміхнулася і каже: «Заміж за тебе ж вийшла…». Оце й усе. Вона все якась сумна була, задумана ходила, наче таємницю якусь мала. Виявилось, що це дійсно так…Три місяці тому зібрала свої речі і сказала, що не любить мене і дитини тому не народила, що серце її належить іншому. І залишила мене. Навіки. Мене і цей світ. Як я дізнався пізніше – в неї була вроджена вада серця. Тому й заміж не хотіла виходити, дитину народжувати, і жила, знаючи, що кожен день може стати останнім. Не сказала мені нічого, поїхала далеко, до сестри – в столицю. Там і померла в лікарні…

Голос затих. Світлана глянула на чоловіка, що сидів поруч і все чув, і не могла вимовити й слова.

– То ви поглянете? – мовив чоловік з іншого світу.

– Так, так, я миттю, – Світлана відкрила повідомлення і завмерла.

– Я тебе безмежно кохаю! Ти любов усього мого життя, що житиме вічно, навіть тоді, коли мене не стане…

Вона скопіювала повідомлення і відіслала незнайомцю. Телефон мовчав… Кава вистигала… У кімнаті запала мертва тиша.

– А я й не звернула уваги на це повідомлення, адже ти мені щодня освідчуєшся в коханні, – сказала Світлана і ніжно поглянула на свого чоловіка…

Раїса ОБШАРСЬКА.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: