Дарина обживалася у новій квартирі: хоч і маленькій, але затишній. Думки про влаштування побуту витісняли стресові спогади про те, як три місяці тому, повернувшись із роботи, вона побачила у ліжку Сергія і чужу жінку, таку зарум’янілу від любощів, із неохайно зачесаним чорним волоссям і блискучими від щастя очима. Побачивши це, Даша пішла на кухню. За стіною вона чула, що Сергієва коханка швиденько бігала по кімнаті, а він щось бурмотів. Ось двері клацнули. Даша зрозуміла, що чужинка пішла, і увійшла в кімнату. Чоловік намагався виправдатись, нервово ходив по кімнаті і ніяк не міг аргументувати свою зраду. Просив на колінах пробачення, силоміць тримав дружину в обіймах, але вона була категоричною: зібрала речі і пішла від нього назавжди. Нічого вже для неї не мало значення.
привіз рівненський радіоаматор Павло Тарасович з Антарктиди
Дивна людська природа, чи не так? Часто ми здобуваємо освіту по одній спеціальності, працюємо за іншою, а душа взагалі лежить до третьої... Це не погано, а навпаки - розкриває багатогранність особистості. Такої, як, наприклад, Павло Михайлович Тарасович (на фото). Обіймаючи посаду заступника начальника міського управління ветеринарної медицини, він вже тривалий час очолює Рівненський клуб короткохвильовиків, чим займається ще з дитинства. Таке захоплення пов’язує його навіть із самим королем Іспанії Хуаном Карлосом! Адже і він - короткохвильовик.
Він міг стати мільйонером на Заході, проте лишився в Україні, і все своє вміння, свій талант до останньої краплі присвятив і вклав у розквіт рідного краю. Сьогодні Олексія Ворона (на фото) можна по праву вважати чи не єдиним в західному регіоні творцем зеленої архітектури. Ювелірної роботи глечики, тумби, дивани, кулі та інші фігури різної конфігурації прикрашають не одну садибу. Що ж в цьому незвичайного, - спитаєте ви?! А те, що все це Олексій Федорович робить власними руками зі звичайних дерев і кущів.
Одного зимового вечора, коли ми сіли вечеряти, на дворі щось гупнуло, і я злякалася. Моя бабуся звернула на це увагу і сказала, що не можна так лякатися, бо страх - це небезпечне діло, бо коли ми чогось боїмося, то воно може статись. Я, звичайно, вірила бабусі, і знала, що вона має рацію, але мене це не заспокоювало, адже я була боягузкою, а бабця - жінкою відважною. Вона пережила війну, багато чого бачила і чула. На її очах повмирали її близькі люди. Бабуся вже кілька років жила сама в хаті і ніколи не жалілася, що їй страшно.
У селі тільки й мови було про зцілення баби Уляни, бо вже вважали її покійницею. Тиждень лежала у своїй хаті без свідомості. Жила вона самотньо, тож сусіди по черзі доглядали її. Лікарі не знаходили ніякої хвороби. “То, певне, прийшла її пора”, - казали люди.
Як легко було жити в дитинстві, і як солодко мріяти.... Лягаючи спати, заплющуючи очі, я уявляла себе кінозіркою, принцесою, відомою письменницею, яка, вигадавши щось на зразок славетного Гаррі Поттера, ліворуч і праворуч роздає інтерв’ю та автографи. Ну, і звичайно, не стану кривити душею, я щоразу уявляла себе не самотньою, адже поряд був Він - мій чарівний, казковий Принц. Я вигадувала собі кожного разу нову історію, і чим неймовірнішою вона була, тим більше я її жадала.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 