Ця майже детективна історія трапилася на початку 90-х у гуртожитку одного з рівненських вузів. Тоді коменданти дуже стежили за “обліко морале” і частенько робили ревізії.
Зрозуміти людину з особливими потребами готові далеко не всі. Байдужість до інвалідів відчутна в усьому: у людській поведінці, немилому погляді, ставленні тощо. Зухвала посмішка одного з молодиків і зарозуміле нахабство у відповідь на прохання інваліда принести з магазину хліб, змусили мене поглянути правді у вічі та не пройти повз тих, кому потрібна допомога. Щоденно вони борються з реаліями життя, щоб хоч якось оволодіти мистецтвом жити, а не просто існувати. Тисячі з них окрім стін своєї квартири не бачать нічого, бо вийти на вулицю самі не можуть.
Цю історію мені розповів один парубок на риболовлі. Коли мова йшла про велику рибу, я не дуже вірив його словам, поки він не витяг здоровенного коропа. А от наступну історію я перевірити не можу, тож доводиться вірити на слово.
Доля - примхлива пані: до одних вона прихильна, а до інших...
Настя та Андрій навчалися в одному класі, жили неподалік один одного в робітничому селищі. У молодших класах Андрій висловлював свою симпатію до Насті, як і всі хлопчаки такого віку: смикав за коси, ховав портфеля, а траплялось, що і дражнив. Так прагнув привернути її увагу. З роками ці дитячі залицяння переросли у справжні почуття. Та й Насті подобався цей високий, веселий хлопець, завзятий спортсмен. Не одна дівчина задивлялася на нього, але Андрій не звертав ні на кого уваги, бачив лише єдине “сонечко у віконці” - Настю.
Майже кожен із нас мріє про свій бізнес, але не всі можуть його створити, а головне - зробити його прибутковим. Дізнатися, яким би ви були бізнесменом, допоможе цей тест.
Що за день… На роботі усе шкереберть, дивак на дивакові й диваком поганяє. Ось нарешті робочий день завершено і я вже обдумував завтрашній вихідний. Але це виявилося лише початком.
До скандалів, криків і бійок встигли звикнути навіть сусіди. Слова, на які вже ніхто не зважав, гострим лезом різали серце дворічного Андрія. Він дуже любив батьків, але чути образи і щоранку бачити маму, “синю” від побоїв, ставало нестерпним... Вхідні двері відчинились, із криками до спальні влетів, знову п’яний, батько, і щосили, безмовно і безпричинно, почав колошматити дружину. Андрійко мовчки встав із ліжечка, зайшов на кухню, взяв найдовшого ножа і пішов у бік кімнати, звідки лунали крики. “Ще раз зачепиш маму, я тебе, присягаюсь, заріжу”, - тихо промовив малюк, холодно зазирнувши у вічі батькові. Блиснув метал холодної зброї, і батько відступив… Назавжди.
Більшість рис характеру людини визначається навколишнім світом. Ми постійно відчуваємо стреси і нервові перевантаження, помічаючи, що стаємо дратівливими та запальними. І страждають від цього не тільки близькі, але і ми самі.
Гарний, статний сивоволосий чоловік, десь під п’ятдесят, ось уже багато років ходить цією вулицею на роботу. Розміреною, неспішною ходою щоранку він іде в один бік, а під вечір повертається. Давно вже сільське жіноцтво залишило спроби женити цього чоловіка. За всі роки не одна і не дві дівчини, жінки чи вдовиці мріяли одружити його на собі, але така, певно, його доля - бути самотнім. Часто перед нею, долею, ми стаємо зовсім безпорадними і ніякі благання та сльози не можуть задобрити її.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 