Того Різдва Насті виповнилося сімнадцять. Вона вже кілька років мріяла про кохання, мов у кіно. Не таке, як у подруг, – з однокласниками чи студентами. Хотіла зустріти самодостатнього чоловіка, сильну особистість. Щоб прожити з ним, одним-єдиним, усе життя, довіряти одне одному, не ревнувати, як мама батька. Тому на однолітка Івана, що жив у сусідній квартирі, навіть уваги не звертала. Яка з ним чекає перспектива? Дарма що хлопець носив їй скромні букетики і шоколадки, безвідмовно ремонтував зіпсуті електроприлади чи зірвані крани.
Ніч у пологовому видалася напрочуд спокійною. Навіть у палаті новонароджених – жодного звуку. Тихенько посопували носиками кирпатенькі хлопчики та дівчатка, час від часу зморщуючи лобики і плямкаючи губками. Які вони схожі між собою, щойно з’являються на світ!
Якось чекала маршрутку біля продуктового магазину. Ніч, пізно, я одна, з сумками, до будинку дві зупинки, але йти страшно. Нарешті під’їхала маршрутка. Дверцята поруч із водієм відчинилися, якийсь хлопець вискочив, я - бац, і на його місце. Водій каже:
Жінка років тридцяти, яка поспіхом увійшла в «бусик», що прямував до обласного центру, відразу привернула до себе увагу Арсена. Її темно-смолянисте волосся було коротко підстрижене, а очі загадково посміхалися, коли вона, ніби вивчаючи, глянула на Арсена. Жінка вибрала сидіння навпроти нього, але їй чомусь там не сиділося, бо вона підвелася і спитала його:
Уже тиждень, як Серафима злягла. Не вміла пояснити, що конкретно її болить: усе тіло стало важке, болюче, наче трактор через нього переїхав. І через душу – теж. Мабуть, вперше у своєму житті вона зрозуміла, як нестерпно може боліти душа. На столі біля ліжка поставила світлини онуків – Матвійка та Олексійка і, втупившись у них очима, заливалася слізьми.
На весіллі в родини зустрілися дві давні подруги. Свого часу жили близенько, в один клас ходили, за однією партою сиділи, в одних хлопців закохувались. Ще після закінчення школи бачилися частіше, а потім тільки передзвонювались, та й то нечасто.
Чогось цієї ночі Олені наснилася найкраща подруга Леся. Дружили ще зі шкільної лави, довіряли одна одній усі таємниці та секрети. Та коли Олена вступила до інституту, а Леся провалила іспити, їхні дороги розійшлися. Бачилися нечасто, але підтримували дружні стосунки. Потім Олена вийшла заміж, повернулася до батьків у райцентр. А Леся залишилася в Луцьку. Бізнесові справи йшли непогано, зуміла квартиру придбати в кредит, а особисте життя так і не склалося.
Ніч у пологовому видалася напрочуд спокійною. Навіть у палаті новонароджених – жодного звуку. Тихенько посопували носиками кирпатенькі хлопчики та дівчатка, час від часу зморщуючи лобики і плямкаючи губками. Які вони схожі між собою, щойно з’являються на світ!
Вона йшла вулицею, чітко відбиваючи по львівській бруківці підборами туфель ніби такт якоїсь мелодії. Відлуння того дзвінкого цокотання линуло звідусіль.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 