Надумане кохання

Того Різдва Насті виповнилося сімнадцять. Вона вже кілька років мріяла про кохання, мов у кіно. Не таке, як у подруг, – з однокласниками чи студентами. Хотіла зустріти самодостатнього чоловіка, сильну особистість. Щоб прожити з ним, одним-єдиним, усе життя, довіряти одне одному, не ревнувати, як мама батька. Тому на однолітка Івана, що жив у сусідній квартирі, навіть уваги не звертала. Яка з ним чекає перспектива? Дарма що хлопець носив їй скромні букетики і шоколадки, безвідмовно ремонтував зіпсуті електроприлади чи зірвані крани.

Того зимового вечора Настя поверталася з крамниці, аж раптово сипнув лапатий сніг. Ніби з-під землі з’явилася та пригальмувала біля дівчини шикарна іномарка. Дверцята відчинилися, і Настя аж оніміла – такий вродливий був власник автівки. У дівчини тьохнуло серденько, але вона для годиться суворо запитала:

– Ви точно не маніяк?

Красунчик щиро розреготався. Тієї миті всі її сумніви розвіялися. Настя сіла в салон. Заворожена такою несподіванкою, юнка і не помічала, що водій пожирав її очима. Дівчина була ніби вирощена на його спецзамовлення. Вирішив приручати її поступово. Підвіз під під’їзд, відчинив дверцята, навіть не поцілував у щічку, щоб не сполохати. Завбачливо записав номер телефону й пообіцяв передзвонити.

Звісно, Микола не мав наміру відразу зробити Настю своєю коханкою, для цього є молоденькі медсестри в його хірургічному відділенні. Ціле літо вони з Настею зустрічалися в романтичній атмосфері, Микола не поспішав запрошувати дівчину у свій холостяцький барліг. Робив усе, аби юнка, закохана по вуха, сама віддалася. Це сталося в новорічну ніч. Микола сам не розумів, як йому вистачило терпеливості грати роль закоханого Ромео. І це у 32 роки!

А Настя вже мріяла про весілля. Так, вона розуміла, що їй треба закінчити хоча би перший курс. Але вона вміє чекати. Ну не буде ж першою казати про одруження. Та Микола теж не поспішав запрошувати дівчину під вінець. Його друзі лише прицмокували, дивлячись на Настю. Натякали про дітей, склянку води на старості… Однак він ніби чогось остерігався.

Микола не міг забути, як ще в інституті закохався в одногрупницю. Зовсім випадково дізнався, що вона – коханка відомого чиновника. Ледве не влип. Через кілька років, будучи інтерном, його мало не оженила на собі донька вдячного пацієнта. Однак Микола відразу розкусив, що потенційний тесть усе і завше вирішуватиме сам. Добре, що розірвали стосунки без скандалів.

Дефіциту жіночої уваги Микола не відчував. З роками навчився брати від життя все, що саме пливло до рук. Але Настя була іншою – справжньою, щирою, та й справді його кохала. Вона не рюмсала після чергового любовного побачення, жаліючись на нещасну долю. Не шантажувала фальшивими вагітностями. Ніколи не казала, що він такий само жеребець, як усі чоловіки.

Микола вирішив не форсувати подій, тим паче Настя поводилася чемно. На 18-ліття подарує їй перстеника, однак про одруження заїкатися не буде. Он друзі вже по другому колу пішли, ділять майно та дітей.

Запросив дівчину в дорогий ресторан, подарував квіти і підніс червону коробочку у формі серця. В Насті радісно затьохкало серце. От і дочекалася! Відкрила подарунковий футляр і... до горла підкотився клубок – всередині лежав перстеник, химерно сплетений у формі двох паралельних ліній. На душі стало недобре, святковий настрій зник. Ніби натяк, що їхні дороги ніколи не перетнуться.

Подивилася запитально на кавалера, але він уже по-хазяйськи розливав шампанське.

– Тобі сподобалося? Я оббігав півміста, щоб вибрати щось оригінальне! – хвалився Микола.

Ще тільки увійшовши до зали, він помітив за столиком біля вікна свою колишню пасію. Жінка бальзаківського віку сиділа поряд з пристаркуватим кавалером. Тож Микола усім виглядом старався зображати дбайливого залицяльника, адже з ним прийшла така юна особа!

Настя ніби щось передчувала. Вона не реагувала на жарти, навіть не усміхалася. А потім раптово запропонувала поїхати додому. Миколі це не сподобалося. Але він вирішив не псувати картину, викликав таксі.

– Ти мене хоч трохи кохаєш? – запитала в салоні Настя.

Микола невдоволено скривився. Ну от на тобі, починається і в неї! Спочатку про любов, потім про весілля та білу сукню, далі – про дітей. Такого розвитку подій Микола аж ніяк не чекав. Тому вирішив промовчати, щоб не сваритися в машині.

Коли вони обоє вийшли біля Настиного під’їзду, він вирішив більше не церемонитися з дівчиною.

– Ну для чого ти псуєш свято? Хіба тобі мало, що я тебе вдягаю, взуваю, оплачую походеньки в салони краси? Ми ж домовилися відразу, що не маємо жодних зобов’язань одне перед одним!

З Настиної голови вивітрювалося шампанське, а разом із ним – надумана романтика. Настя присіла біля стіни будинку, обхопила голову руками і заплакала, мов мале дитя. Миколу це ще більше розізлило. Він дістав мобільний і викликав таксі. Машина під’їхала за лічені хвилини. Настя так і сиділа під стіною, жалібно скімлила.

– Твоя? – по-панібратськи запитав таксист Миколу, киваючи у бік дівчини.

– Та нічия. Понапиваються, малолєтки, потім валяються під ногами, – відповів Микола, сідаючи поряд із водієм.

Професійна звичка навчила його вчасно відрізати все, що вносить дисгармонію в розмірений ритм життя.