Лариса заміж не поспішала. Шукала серед кавалерів найдостойнішого. Аби залицявся так, як у кіно. Не говорив банальних фраз, від яких мліють її подружки. Був не бідним і трохи схожим на Аполлона. Але знайти такого не вдавалося.
Яскраве сонячне проміння залило своїм сяйвом заквітчану в золоті кульбаби весняну галявину. Грайливі промінці перестрибували з квіточки на квіточку, даруючи їм тепло і життєдайну силу росту. Інколи промінці губилися в таких же золотих, як і вони, кучериках маленької дівчинки, яка, розкинувши в боки рученята, мирно спала, немов ангеля.
Усі в селі жаліли Потапа, який ще малим поселився у своєї тітки Марти – рідної сестри його покійної матері. Батька свого він не знав, а Марта про нього ніколи не згадувала. Потап був невеликий на зріст, худенький, з терновими великими очима і чорним кучерявим волоссям. У школу ходив якийсь тиждень, допоки директор порекомендував тітці віддати хлопця у спеціалізований інтернат для слаборозвинутих дітей. Оскільки, мовляв, програму звичайної школи він не подужає.
Найбільша радість і розрада для Галини – то квіти. Тільки-но розвесниться, як вона вже сидить у своєму квітнику. До пізньої осені клопочеться, та ні, леліє – доглядає свої квіти-діти. А їх у неї багато. Одних тюльпанів двадцять видів має. І троянди, і лілії, й айстри, і жоржини, і чорнобривці, і півники – усіх і не перелічиш. Кожна квіточка особлива і неповторна. А барви! Коли хотів Господь землю прикрасити, то придумав квіти. Найтонший відтінок їхніх фарб та ароматів не залишає байдужою навіть найчерствішу людину.
Хати їхні – як сестри. Стоять одна навпроти одної, мовби вибігли на пагорби, щоб оповісти недоказане за стільки літ. Шиби навпроти шиб – наче очі в очі. Справа – хата Якилини, зліва – Якова. А поміж ними – яр. На краях його сторожихами біля садиб – покручені, як долі, груші.
Вона любила квіти: різні-різні кольори… Їх пахощі, їх пелюстки і листочки, що усміхались до неї здаля своїми переливами-оксамитами. Такий оазис краси дарував дівчинці наснагу, настрій і уяву про щось прекрасне, потаємне, незабутнє. Чому вона так любила ці квітучі рослини? Мабуть тому, що сама звалась Квіткою. Чому мати так назвала її, залишалось загадкою для самої дівчини. А от її мати про це знала набагато більше.
Люда з нетерпінням чекала вечора, щоб сповістити коханому чудову новину: вона – вагітна! Не могла повірити своєму щастю – це буде його і її дитина! Дарма, що Вадим одружений, Люда була упевнена – тепер він назавжди буде тільки її, адже не раз казав, що дружину свою не кохає.
Великий рудий пес дихав в обличчя спекою тисячі сонць. Від його гарячого дихання в Марії на душі було літо, радість і спокій. Вона бігала за Рудим, намагаючись залізти йому на спину. Така гра подобалася псові, і він утікав від дівчинки, тихенько посміюючись. Усе, що вдавалося Марії, — зловити Рудого за хвіст, ніби літо, що непомітно втікає в осінь. Урешті-решт вона зупинялася, важко дихаючи, коли Рудого кликали їсти.
Після довгої затяжної зими нарешті завесніло. Рясний теплий дощ лагідно обливав довкілля, купав його, як мати дитину. І хоч небо було сірим і низьким, в повітрі впевнено витав дух весни. Він заполонював усі куточки і щілинки на землі, прокрадався до людських душ і шепотів їм на вуха: «Весна, диво-весна настала, час любові, тріумф життя!»
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 