Дарина саме поверталася з ринку, як почула у натовпі істеричний крик якоїсь жінки. Їй забракло дихання і запекло в голові, коли побачила, що це – її рідна сестра Софія, що у розпачі тормосила нерухоме тіло своєї доньки, яку збила машина. Хтось обливав Соню водою, хтось подав валідол.
Падав рясний дощ. Однак Наталя Григорівна ніби не помічала його, хоч промокла до рубчика. Не оминаючи калюж, йшла додому, як у тумані. І зовсім забула, що у сумочці лежить парасолька.
Кохання… Я знаю, що це таке. Ти поділив моє життя на дві нерівнозначні половинки. Одна – велика, яскрава, наповнена тривожним щастям – це ти. Інша – дріб’язкова, буденна, нецікава – весь інший світ.
У великому місті життя вирує, як у вулику. Особливо людно у Харкові на Південному вокзалі наприкінці тижня: студенти їдуть на вихідні додому, школярі разом із вчителями повертаються з екскурсій, бо в них зимові канікули.
Тоді, багато років тому, як і сьогодні, березень теж не тішив теплом. Ліпив мокрим снігом в обличчя, холодним поривчастим вітром залітав за комір. Тому я дуже здивувалася, побачивши на вулиці хвору маму моєї подруги Галини.
Посадка на потяг закінчувалася. Уже й попросили тих, хто проводжав пасажирів, залишити вагони, а Микола все тримав у обіймах Олену, і ніяк не міг відпустити. Йому здавалося, що коли відірве її від себе, то кусок серця вирветься з його грудей, а може, й усе пропаде, і залишиться він, шістдесятидвохрічний сивий чоловік із порожнім нутром. Як же він житиме? Відчував, що прощаються навіки, і не хотів того, і картав себе, картав, аж проклинав…
Валентина дістала з поштового ящика пухкий конверт. Листи переважно надсилали чоловікові, тому спершу й не глянула, кому саме адресоване послання. Потім додивилася: лист – для неї. Прізвище відправника – незнайоме.
Чи відчинить їй той, кого Марина зреклася багато років тому?..
Максим бадьоро вицюкував сокирою: тільки-що він повернувся з лікарні, де відвідував батька. Медики заспокоїли: здоров’ю старенького уже ніщо не загрожує.
Уляні снилися білі голуби. Ніби воркували вони на дашку їх криниці під старою липою. Вона милувалася їх красою, гладила чепурні голівки, як враз зогледіла між гіллям липи силует свого покійного сина Романа у якомусь сліпучому ореолі.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 