Я замріяно поглядаю на твоє обличчя і прислухаюся, як під ногами шурхотить опале листя. Якась безумна думка не дає мені спокою: я хочу обняти твій стан і пригорнутися до шовкового волосся, що спадає тобі на плечі, але в останню мить стримую себе. Гірка посмішка застигає на моєму обличчі, а ти здивовано поглядаєш на мене і не знаєш що сталося.
Ганна весь вечір проплакала у сусідки Оксани. Тільки їй могла вихлюпнути із душі свій тягар, бо знала, вона ніколи її не осудить, уважно вислухає і неодмінно дасть слушну пораду. Однак нині Оксана чомусь мовчала. Мабуть, і їй, завжди такій мудрій, розсудливій, забракло слів.
Якось мій татусь, подорожуючи потягом, на якійсь зі станцій придбав роги - така собі прикраса, щоб вішати на стіну. Коли він їх привіз, ми втямили, що через чималий розмір не можемо їх ніде у квартирі прилаштувати - будуть заважати. То й вирішили продати, подавши оголошення в місцеву газету. Оскільки ми не знали, якій тварині належать роги, то й не вказали цього в оголошенні.
– Софійко, заходь, чого минаєш хату? Впізнаю тебе: а раптом – не ти? Стільки років не бачилися… У гості, до батьків, приїхала? І синочок твій уже виріс, нівроку…
Недавно зустріла колишню подругу. Розпитували одна одну: як справи, чоловік, діти? Подруга гірко скривилася. Зі сльозами на очах виповідала сімейну драму. Мовляв, чоловіка, якого донедавна з дому не можна було витягнути, ніби підмінили. Влаштувався на роботу і тепер тільки й просиджує там з досвітку до вечора. Та ще й у вихідні чужі проблеми вирішує, замість того, аби щось по господарці допомогти.
Ольга ніяк не могла заспокоїтися – її подруга Мар’яна зізналася нині, що там, в Італії, зустріла іншого, але про це, мовляв, ніхто знати не повинен. «Розумію, що це – гріх, але тут багато наших жінок мають когось. Так легше морально і гроші добавляються», – оправдовувалася Мар’яна.
18-річний Василь готувався до служби в армії, а от дівчини, яка б його проводжала й обіцяла чекати, він так поки що й не зустрів. Це його не дуже турбувало, бо від старших товаришів чув, що дівчата тільки обіцяють чекати, коли ти поруч, а потім забувають обіцянку й виходять заміж за тих, хто уже відслужив армію. Та й дівчата теж не дуже хочуть дружити з молодим парубком, який ще не відслужив армію. А от коли парубок приходить з армії, от тоді у дівчат очі відкриваються, тоді кожна мріє про такого коханого.
Осінь неквапом дістає з чарівної скрині жовто-червоні хустинки й шалики і накидає їх на кущі та дерева. Вони поки що приміряють обновки. І скоро світ милуватиметься золотими й багряними шатами і видаватиметься теплішим. Вітер-пустун зриватиме листя. Застелятиме ним сліди і розгублені слова… Сиві тумани мандрують навмання полями. Втомлені, дрімають у видолинках. Їм сниться літо і величезні джмелі, які будили трави. Прохолодне сонце сушить туманам вогкі одежі…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 