Вона роздивлялася усе до найменших дрібничок. Наче після довгої відсутності в домі ти бачиш всі речі, предмети, кольори ніби вперше, чужими очима. Її квіти на підвіконні, які знає за дотиком, з якими говорила, як з домашніми улюбленцями. Її книги, полиця за полицею, м’якесенькі подушки, яким довіряла свої сни та сльози. І ця статуетка танцівниці з найтоншої порцеляни, яку подарував Григорій. Все в кімнаті потопає в світлі, якомусь теплі кольорів. Зупинилася перед дзеркалом, завмерла. Наче вперше бачила себе. Тонкі риси обличчя, великі, обрамлені густим віялом вій зеленаві очі. Торкнулася губ, мов перевіряла, чи у дзеркалі побачить те ж саме. «Знайома незнайомко, – мовила Ольга до свого відображення, – спізнаємось заново».
Віктор – студент медичного вишу був місцевим. Худенький, якийсь дивакуватий, він швидше за інших приходив на навчання, сідав у куточку і повторював домашні завдання. Не було у нього ні друзів, ні дівчини. Вчився дуже старанно, часто навідував бібліотеку, вивчаючи додатковий матеріал. Цікавився народною медициною.
Люда без особливого ентузіазму прикрашала ялинку. А ще п’ять років тому, пригадує, з нетерпінням чекала Нового року і Різдвяних свят. Тоді вони з мамою і татом разом наряджали лісову красуню. І так було щороку.
Микола не припиняв малювати навіть вночі, коли сутінки покривали пеленою сонне місто. Тоді він ще більше творив і його картини були одна краща другої. Такого натхнення до творчості він ніколи раніше не мав. Це, з одного боку, тішило, адже розвивало і вдосконалювало його художні здібності, а з іншого – було втечею у себе, зануренням у власний світ від почуття, яке окрилило його і вмить полетіло у незвідані далі.
Осінь ще тільки починається, а Валентина вже взялася в’язати собі на зиму теплі шкарпетки. Хто зна, якою та зима буде на новому місці? Як втомляться очі, нема – нема – та й візьме до рук весільного альбома. Вона там в довгій пишній білій сукні гарна, мов принцеса. Ніжний віночок прикрасив чорне кучеряве волосся на голові. Фата була он яка довжелезна… Малі племіннички поважно несли її, міцно тримаючи в рученятах, коли наречені з гостями йшли з будинку культури. Саме там відбулася урочиста реєстрація шлюбу.
Галина незчулася, як настала ніч. Краєвиди за вікном вже давно перетворилися на суцільний морок, крізь який вряди-годи проривалися скупі вогники ліхтарів чи вікон чужих осель. Хтось із її сусідів вимкнув світло, і в купе стало темно. Дівчина сиділа на чистій постелі, притулившись щокою до прохолодної шибки, слухала стукіт коліс і далі подумки перебирала всі можливі варіанти історії, яку має розповісти своїм батькам завтра вранці. А історія неодмінно має бути.
Ніна жила у кількох кроках від школи. Інколи вона жартувала, що все свідоме життя ходить одним маршрутом, у центрі якого була школа. Спочатку дитиною бігла на уроки з одного кінця села, а потім, у неповних 20, з квартири, яку батьки подарували їм з чоловіком на весілля. Все змінилося в одну мить.
Для маленької Ілонки зима пахла мандаринками, ялинками, шоколадом, маминим і татовим сміхом. А деревця й кущики, вбрані у білі снігові льолі, були схожі на наречених. Якось дівчатко, коли батьки переглядали свої весільні світлини, серйозно мовило:
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 