Василина збирала доньку на пісенний конкурс. Настрій у неї був мажорний: напередодні побувала в школі на батьківських зборах, де почула багато хороших слів про Єву – відмінниця, активістка, переможниця багатьох конкурсів і гордість школи. Дівчина крутилася перед дзеркалом, радіючи модному платтю, яке пошила їй мама, а Василина милувалася своєю красунею і думала: якби колись не зуміла перебороти в собі гнів і образу, мабуть, не було б у неї не лише донечки, а, можливо, й чоловіка…
Ранок був прохолодним, осінь уже вступала у свої права і Оля швидко ішла вулицею. «Хоча б не запізнитись», думала, адже цілу ніч на спала, бо провела у колі друзів. Це була гамірна вечірка, де всі курили і пили, а вона була єдиною в цій компанії, яка не пила, бо жила з матір’ю-п’яничкою, знала, що то за лихо пиятика.
Її поява у селі спершу викликала здивування, згодом – радість з того, що нарешті у школі буде вчитель української мови та літератури. Бо вже понад два роки у це, віддалене від центральної дороги, село не поспішають йти працювати молоді педагоги.
Дарина саме поверталася з ринку, як почула у натовпі істеричний крик якоїсь жінки. Їй забракло дихання і запекло в голові, коли побачила, що це – її рідна сестра Софія, що у розпачі тормосила нерухоме тіло своєї доньки, яку збила машина. Хтось обливав Соню водою, хтось подав валідол.
Валентина дістала з поштового ящика пухкий конверт. Листи переважно надсилали чоловікові, тому спершу й не глянула, кому саме адресоване послання. Потім додивилася: лист - для неї. Прізвище відправника - незнайоме.
Цей кумедний випадок стався в офтальмологічному відділені обласної лікарні. Я потрапив до клініки з помутнінням кришталика ока. При ретельному обстеженні офтальмолога була виявлена запущена катаракта. Мені призначили операцію і помістили в палату, де вже було кілька чоловіків із таким же діагнозом.
Наближався час обідньої перерви. Завідуючий магазином обслужив останніх покупців і вже збирався зачиняти крамницю на обід, як ввійшла вродлива дівчина. Роман подав їй товар і зав’язав розмову, аби не відпустити красуню.
Коли мені було 30 років, у нас з чоловіком народився син. Того щастя й радості словами неможливо передати. Дай Боже пізнати всім це відчуття. І тоді я пообіцяла Богові, що якщо доведеться народити й десятеро дітей, то я народжу всіх і буду всіх однаково любити.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 