Дверний дзвінок заверещав несамовитим лементом приблизно о четвертій годині ранку, і Лідка, мов затравлений кролик, що не зводить загіпнотизованих очей з удава, навіщось повернула ключ замка...
У жовтні мій шкільний портфель завше вагітнів яблуками. У перервах між уроками я любила намацати на дні сумки якесь із тугеньких прохолодних тілець і з заплющеними очима витягати, вгадуючи, якого воно буде кольору. Я змалечку жила серед яблук, у яблуках, із яблуками. Тож тривалий час щиро вважала, що із якогось велетенського космічного дерева прибула до мами із татом та дідуся з бабусею в кареті крихітного золотого яблучка. Мама проковтнула мене, тоді ще зернинку, щоб народити та назвати Євою.
У передчутті Різдвяних свят Марко, як у дитинстві, все ще очікував на казку. Острівець домашнього затишку мерехтів яскравими ялинковими вогнями. Під розкішним смоляним гіллям в очікуванні дитячого захвату та радості виблискували пакунки в різноколірній фользі під пильним оком популярних Маші та Ведмедя, призначені для синів-близнюків.
Синочок не каже “р”... Сусідка винна 100 доларів. Не віддає, зараза... Це що там за дитина плаче? Ні, моя спить. Тьху, це ж котиська у квітні нявчать. От кому зараз добре... Краща подруга звинуватила в корисливості... Сестра сказала, що я їй заздрю... Кому потрібне таке життя?
Бовталася в щоднях, як несвіже пиво: без піни, без претензії. Сама собі надцятий раз доводила: я зробила все правильно, правильно, правильно. А щось всередині з тоскними, як в оленяти очима, дивилося докірливо й сумирно знизу вгору: не правильно, не правильно, не... Хай йому грець! Люди, що воно таке, жива людина із живою душею? Суцільна мука.
Пробило п’яту вечора. Мабуть, правильніше було б сказати, «прокукало», бо маленька срібляста зозуля, що байдуже вигулькувала з годинника-хатинки, вигукувала саме «ку-ку», яке навіювало на Тетяну Олексіївну смертельну нудьгу. За півгодини мав повернутися з роботи чоловік.
Ковальське ремесло передалося Василеві від діда. Відколи він повернувся з армії, в розпечену піч ніби дух вогню вдихнув нове життя. Звичайні буденні речі перетворювалися в хлопцевих руках на справжнє диво. Спочатку до кузні, що примостилася на краю села, тягнулися вервечки досвідчених господинь то з сапою, а то з копачкою, потім – газди різного віку з плугами та запчастинами до усілякого реманенту. А згодом вже й молодь стала замовляти делікатніші вироби, що стали модними в сучасному вжитку: гойдалки, підставки для квітів...
“Здрастуй, доню! Днями тобі виповниться двадцять п’ять, а ти лише нині довідаєшся, хто твоя мати...” - у Софійки запаморочилася голова. Вона ж добре знає свою маму, найвродливішу та наймудрішу жінку в світі. І бізнес, і дім тримаються на Катерині Степанівні. Дослухається до дружини й Володимир Іванович, супротив жодного слова не скаже.
Як Руслана любила це місто! Щоразу, приїжджаючи в університет на сесію, вона не могла намилуватися його вулицями зі стрімким потоком автомобілів удень і спалахами рекламних вогнів увечері. А ще вона достеменно знала, що за котримось із вікон у місті живе він, її батько.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 