Це літо схоже на дівчину. В ситцевій сукенці, намисто з дрібного бісеру, зручні сандалі, а в руках обов’язково букет з розмаїтих польових ромашок, конюшини, папороті, дзвіночків, рум’янку…
Неля не розуміла й сама, як вона погодилася на пропозицію своєї курортної подруги Віри поїхати на заміський ставок із двома чоловіками з сусідньої палати. З Олегом і Сергієм, так звали їх, вони разом ходили до джерела за цілющою водою, готували рибну юшку, коли ті поверталися з риболовлі. На курорті Неля вперше, і їй здавалася якоюсь дивною така стрімка дружба з незнайомцями. Те, що вони заходять до них у палату, кличуть у кіно, на танці, які щовечора бувають у приміщенні санаторію.
Уже кілька ночей снилася мені моя подруга Леся, яка ще у юних роках відійшла у вічність після невиліковної хвороби. На серці було якось моторошно: чому вона раптом нагадала про себе? Чи не тому, що давно навідувала її могилу, подумала я і зібралася на кладовище.
Вона уже не плакала. Сліз не було, тільки за цих останні два тижні її обличчя вкрилося смугою болю і печалі та ще й несподіваний дощ зіпсував і без того поганий настрій.
На Рівненщині провели інтеграційну сімейну програму «Сімейне коло» для родин ветеранів російсько-української війни. Участь у реабілітаційному проєкті взяли 15 сімей. Цього року серед них – і члени родин загиблих бійців, які полягли у війні.
Маленька дівчинка дивилася у вікно. Її сумненькі карі оченята плакали. Кулачками дівчатко витирало сльози, які раз у раз капали на холодне підвіконня. Вона не хотіла, щоб хтось це бачив. Гіркий життєвий досвід, якого й дорослим не побажаєш, і школу виживання вона добре засвоїла. По-іншому тут, у дитбудинку, не може бути, бо тільки покажеш якусь слабинку, тебе одразу автоматично зроблять жертвою для кпинів, глузування і навіть бійок.
Останнім часом Христя відчула зміни в своєму організмі: слабкість в усьому тілі, безсилля, дратівливість. Спочатку не надала цьому значення, гадала, що пора її жіноча згасає. А коли почала надокучати нудота, втрата апетиту, спохопилася: невже вона помиляється?
Є серед нас ті, хто уособлює собою метафору «золоті руки». Є також ті, хто має невимовно чуйне серце і попри труднощі, що довелось пережити, бачить у людях лише добро. Є серед нас ті, хто змушує повірити – жити повним і щасливим життям у поважному віці можна і треба. А є люди, котрі підпадають під усе вище написане.
Йшов п?ятий тиждень карантину. Від обмежень схоже втомились усі. Ступінь загального роздратування на очах збільшується. Дратує все: порожні вулиці, закриті магазини, порожні зупинки громадського транспорту, черги біля продуктових магазинів, банкоматів та аптек…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 