Одного дня Сергій прийшов на зустріч з великим букетом троянд. І запропонував Насті заміжжя. Тоді вона зрозуміла, що мала на увазі віщунка Софія. Попросила зачекати з відповіддю. Сергій їй подобався. Була упевнена: він буде чудовим чоловіком.
Сонечко своїми лагідними промінчиками пестило обличчя напівсонних Матвія і Христини, які, ніжно обійнявшись, вимальовували плани на майбутнє. Їх синочок тихо посапував у своєму ліжечку. Задзеленчав телефон – прийшла есемеска: «Можна, ми приїдемо? Нам переказали, що маємо внука. Простіть…»
Життя було до мене не дуже ласкавим. Зовсім малою залишилася без батька, помер від важкої недуги. А незадовго тяжко захворіла мама. І більшість домашніх клопотів лягли на мої, майже дитячі руки. У той час, коли однолітки гралися чи відпочивали, я поралася по господарству. Та й через хронічну нестачу коштів, змушені були з мамою відмовляти собі в усьому, обходилися найнеобхіднішим.
Я замріяно поглядаю на твоє обличчя і прислухаюся, як під ногами шурхотить опале листя. Якась безумна думка не дає мені спокою: я хочу обняти твій стан і пригорнутися до шовкового волосся, що спадає тобі на плечі, але в останню мить стримую себе. Гірка посмішка застигає на моєму обличчі, а ти здивовано поглядаєш на мене і не знаєш що сталося.
Ганна весь вечір проплакала у сусідки Оксани. Тільки їй могла вихлюпнути із душі свій тягар, бо знала, вона ніколи її не осудить, уважно вислухає і неодмінно дасть слушну пораду. Однак нині Оксана чомусь мовчала. Мабуть, і їй, завжди такій мудрій, розсудливій, забракло слів.
Якось мій татусь, подорожуючи потягом, на якійсь зі станцій придбав роги - така собі прикраса, щоб вішати на стіну. Коли він їх привіз, ми втямили, що через чималий розмір не можемо їх ніде у квартирі прилаштувати - будуть заважати. То й вирішили продати, подавши оголошення в місцеву газету. Оскільки ми не знали, якій тварині належать роги, то й не вказали цього в оголошенні.
– Софійко, заходь, чого минаєш хату? Впізнаю тебе: а раптом – не ти? Стільки років не бачилися… У гості, до батьків, приїхала? І синочок твій уже виріс, нівроку…
Недавно зустріла колишню подругу. Розпитували одна одну: як справи, чоловік, діти? Подруга гірко скривилася. Зі сльозами на очах виповідала сімейну драму. Мовляв, чоловіка, якого донедавна з дому не можна було витягнути, ніби підмінили. Влаштувався на роботу і тепер тільки й просиджує там з досвітку до вечора. Та ще й у вихідні чужі проблеми вирішує, замість того, аби щось по господарці допомогти.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 