Ольга ніяк не могла заспокоїтися – її подруга Мар’яна зізналася нині, що там, в Італії, зустріла іншого, але про це, мовляв, ніхто знати не повинен. «Розумію, що це – гріх, але тут багато наших жінок мають когось. Так легше морально і гроші добавляються», – оправдовувалася Мар’яна.
18-річний Василь готувався до служби в армії, а от дівчини, яка б його проводжала й обіцяла чекати, він так поки що й не зустрів. Це його не дуже турбувало, бо від старших товаришів чув, що дівчата тільки обіцяють чекати, коли ти поруч, а потім забувають обіцянку й виходять заміж за тих, хто уже відслужив армію. Та й дівчата теж не дуже хочуть дружити з молодим парубком, який ще не відслужив армію. А от коли парубок приходить з армії, от тоді у дівчат очі відкриваються, тоді кожна мріє про такого коханого.
Осінь неквапом дістає з чарівної скрині жовто-червоні хустинки й шалики і накидає їх на кущі та дерева. Вони поки що приміряють обновки. І скоро світ милуватиметься золотими й багряними шатами і видаватиметься теплішим. Вітер-пустун зриватиме листя. Застелятиме ним сліди і розгублені слова… Сиві тумани мандрують навмання полями. Втомлені, дрімають у видолинках. Їм сниться літо і величезні джмелі, які будили трави. Прохолодне сонце сушить туманам вогкі одежі…
Надія працює сільською бібліотекаркою. За більш як двадцять літ роботи у царстві книг начиталася стільки сюжетів, пережила подумки сотні чужих доль. Шукала схожу на свою, бо її власне життя, як каже, варте, мабуть, теж, щоб перенести його на папір. Принаймні одну сторінку Надиної долі, ту, з далекої тепер уже юності.
Найбільша радість і розрада для Галини – то квіти. Тільки-но розвесниться, як вона вже сидить у своєму квітнику. До пізньої осені клопочеться, та ні, леліє – доглядає свої квіти-діти. А їх у неї багато. Одних тюльпанів двадцять видів має. І троянди, і лілії, й айстри, і жоржини, і чорнобривці, і півники – усіх і не перелічиш. Кожна квіточка особлива і неповторна. А барви! Коли хотів Господь землю прикрасити, то придумав квіти. Найтонший відтінок їхніх фарб та ароматів не залишає байдужою навіть найчерствішу людину.
І треба ж було мені так вляпатися?! Хоча в тому більше винна Катька, моя сусідка. То вона мені нарадила, коли я збиралася до санаторію, сказати там, що не маю чоловіка. Був – і загув. Вигнала, бо пиячив. Тобто розлучена.
Якось серед ночі наснився мені сон, що мій благовірний зраджує мені. Я як побачила, що Славко з чужою жінкою обнімається і цілується, відразу закричала і прокинулася. Лежу, плачу, б’ю кулачками свого чоловіка, а він, не розплющуючи очей, погладив мене, обізвав дурепою і далі захропів. Я ж до ранку так і не скліпила повік.
Раніше в усіх селах були школи. Приходимо в клас, сіли. Тут заходить наша учителька. Сіла і ніби сльози витирає. Оля, яка сиділа на передній парті, запитала в неї:
Марта аж зойкнула, коли почула від сина Дмитра, що той хоче одружитися зі своєю колишньою однокласницею Іриною. Чи Дмитро з глузду з’їхав? Після смерті чоловіка Марта й так заледве зводить кінці з кінцями. Сина у виші вчить, і взяти ще в хату ще одну бідосю – вона не може. Іра – сирота. Кілька років тому в автокатастрофі загинули її батьки і бабуся стала опікуном дівчинки, яка страждала вадою серця.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 