Йдемо на колгоспне поле, на горох. Вдома він теж росте, теж соковитий і смачний, але… колгоспний якийсь смачніший, з присмаком адреналіну, страху, пригоди. Пригинаємось, їмо, прислухаємось, чи часом не їде колгоспний «бобик».
Далекі родички Ліда і Наталка були найкращими подругами. У Ліди були багатшими батьки. А бідніша Наталка мала гарну вроду. Проте хлопці вилися біля Ліди. Не оминув дівчину увагою і перший містечковий красень Гордій. Гордія ще у школі нарекли Гордим. Бо таким він і був.
Христина тримала в руках лист і не вірила своїм очам. До болю знайомий почерк. Той самий, що й на записці, яку вона досі зберігає. “У тебе таке гарне волосся, немов пшеничне колосся… А очі… Твої очі – наче незабудки. Ти схожа на ромашку.
Дарина так перейнялася підготовкою до іспитів і випускного балу, що вільного часу в неї, по суті, не було. Мабуть, тому дівчина й не помітила, як змінився її сусід Захар, що був найменшим з-поміж хлопців їх класу. І лише на випускному балу, коли він запросив її на танець, Дарина наче прозріла: перед нею стояв вродливий, з модною стрижкою юнак, на голову вищий від неї, і мило усміхався. Шляхетно подав їй руку і повів у танець. У Дарини завмерло серце. І хоч не раз була переможницею танцювальних конкурсів, ноги не слухалися її, плуталися, наче налиті оловом.
Чекали весну? Невидимі небесні гінці уже сповістили світ про її прихід. Вона щойно промайнула мимо вас у знайомому образі… Не впізнали? Як же ви могли розминутися з нею?..
…Усе почалося з парку, де любила гуляти Олена. От і цього разу, вкинувши в торбинку пляшку води – післяполудневе сонце припікало, – пішла на прогулянку. А ще тут продавали смачнюче морозиво. Кульками. У вафельних ріжках. М-м-м…
Лагідні сонячні промені вкривають легкою позолотою небесну блакить. Повітря бринить веселим щебетом птахів, а на деревах ледь помітні бруньки напружено тягнуться до весняного тепла. Легкий вітерець наспіх цілує біленькі голівки підсніжників і летить за горизонт у невідомість. Благодатний день, який впевнено віщує прихід весни.
Настя засмутилася, коли її молодший син Андрій заявив, що хоче одружитися на своїй однокурсниці. Що таке надумав, сину? Після смерті чоловіка Степана, вона і так заледве зводить кінці з кінцями, а тут – така новина…
Вона вимикала фільм, коли головні герої почувалися щасливими. Бо далі, за законами жанру, їх очікували випробування, розчарування, розлука… А знову дорога до щастя – довга, а то й безкінечна. А ще Оксана не любила фільмів про багатих манірних дівчат та жінок, яким ніхто не може вгодити. Вони її дратували.
Якось приїхав він до свого друга Тараса, з яким разом служив в армії. Падав густий дощ. Раптом помітив тендітну білявку, яка сиділа в парку на лавці і плакала. Зупинився біля неї. «Мабуть, тому і дощ почався, що такі гарні очі сльози ллють», – спробував пожартувати. – Як тебе звати, красуне?» «Єва», – відповіла дівчина і кивнула на каблук, що відпав від босоніжки.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 