Але ми пишаємося не лише тим, що рівненські тканини завойовують ринок України. Ми перетворили територію Льонокомбінату на охайний куточок Рівного, де щодня працює фон-тан, стоять лавочки та буяють квіти. Це не приносить жодних прибутків, адже головне не в цьому. Переконаний, нас має оточувати краса, яка підніматиме настрій і ми впевнено дивитимемося вперед.
Однак, на жаль, виходячи за ворота підприємства ми бачимо зовсім іншу картину. Брудні багатоповерхівки з облізлими фасадами, двори, де вже давно немає нормальних лавок, розвалені дитячі майданчики та під’їзди, в які моторошно заходити. Чому так? Можна багато критикувати місцеву владу, але справа, напевно, не тільки у нехлюйському ставленні міських чиновників до своїх прямих обов’язків. Багато залежить від усіх нас - простих рівнян.
Зрозуміло, що на всі роботи з благоустрою коштів у місцевому бюджеті ніколи не вистачало і не вистачить. Тому пот-рібна самоорганізація мешканців. Однак, вона неможлива в місті, яке перебуває у депресив-ному стані, де немає діючої промисловості. Людям, які не отримують гідних зарплат, не впевнені у завтрашньому дні, не до благоустрою своїх дворів та під’їздів. У них інші проблеми - як вижити і чи буде завтра можливість купити харчі для своєї родини. За таких умов без створення у Рівному нових виробництв і без отримання десятками тисяч мешканців міста нормально оплачуваної роботи, ми не зможемо вирішити і проблему створення нормального, комфортного середовища.
Це лише одна частина проблеми. Погляньмо, в якому стані знаходяться більшість промислових підприємств міста, хоча правильніше їх називати колишніми. На їх території не те що лавочок і фонтанів вже давно немає, там можна знімати фільми про жахи війни без додаткових зусиль.
Фактично ми маємо у Рівному кілька десятків руїн на місті промислових підприємств і лише після створення на їх місті новітніх виробництв можна говорити, що промислові зони міста знову стануть нормальними районами розташування підприємств. Моя програма із перетворення Рівного у центр легкої промисловості враховує той факт, що у місті існує величезна кількість по-рожніх промислових підприємств, які після недорогого ремонту можуть швидко стати новими швейними фабриками, підприємствами з виготовлення фурнітури, іншими виробництвами. Тоді вже не будуть лежати купи сміття посеред дворів фабрик та заводів, не буде страшно ходити по їх території, а працівники нових виробництв зможуть вкладати певні кошти, аби і їх двори були чисті та охайні. Я вірю, що так воно і буде, бо ніхто нам не допоможе зробити нашу країну, наше місто, наш двір гарними та комфортними для життя українців.