Запитання. Доброго дня! Ми разом вже два роки. І все б добре, якби не його сестра, яка не хоче мене визнавати і постійно принижує, глузує, при всіх стверджуючи, що її брат з мене пилинки здмухує, а я користуюся цим. Вона влазить у наші стосунки і успішно налаштовує батьків проти мене. Спроби коханого пояснити сестрі, що вона неправа, переростають у скандал і я стаю винною у тому, що сварю брата із сестрою. Як бути?
Аліна, 24 роки)
“Наймолодша” серед чотирьох жінок-полковників міліції в управлінні МВС України в Рівненській області - заступник начальника штабу Алла НЕГРЕЙ. Чергове почесне звання їй присвоїли у жовтні цього року. Щоправда, на початку своєї трудової діяльності, двадцять один рік тому, в органах внутрішніх справ Алла Степанівна розраховувала бодай на майора.
“Можу робити абсолютно все: різати, пиляти, рубати і навіть шити. Щоправда, голка крихітна, і доводиться пововтузитися, щоб просмикнути нитку у вушко”, - говорить 59-річний Володимир БОВГИРЯ, який 35 років тому втратив кисті обох (!) рук.
Катруся бачила, відчувала - з Юрком щось діється. Дивний якийсь. При розмові навіть в очі не дивиться, викручується, відмовляючись від зустрічей з нею. Плутає слова, відмовки знаходить такі, що за милю видно: шиті білими нитками. Та вона, вважаючи хлопця своїм й звикнувши до нього за три роки зустрічей, знаходила тій незвичній поведінці виправдання. Певно, в Юрка наразі важкий період, з роботою не ладиться - попередню пропозицію скасували і тепер він в пошуках нового місця. Та й удома не все гаразд: батьки, схоже, всерйоз налаштувалися на розлучення. Такий, мабуть, період? Треба їй звикнути до цього. Треба підтримати. При нагоді спробує делікатно зазирнути у душу, поговорити відверто, пожаліти. Але ж раніше для цього особливих зусиль не треба було: він сам це робив.
Вікторія метушилася квартирою, підганяла свою шестирічну доньку. Від цієї поїздки молода жінка чекала дуже багато. Найголовніше, хотілося забутися й викинути з голови, як недобрий сон, події останніх тижнів, опинитися у колі нових людей, знайти, зрештою, нових друзів.
Далі так продовжуватися не могло. Все! Треба щось вирішувати! Чоловік він, зрештою, чи ганчірка, якщо не може зробити вирішального кроку й не розрубати цей гордіїв вузол. Григорій повторював це собі після кожного спалаху почуттів удома або ж там, з нещасною своєю любов’ю, що прийшла занадто пізно й шансів на життя, схоже, не мала.
Митько не любить передач, де влаштовують перед очима усього світу зустрічі з рідними, близькими людьми, друзями, забутими співробітниками і таке інше. Дружина всідається перед телевізором й цілими годинами ладна переглядати такі-от мильні історії. А він геть в іншу кімнату виходить й, насупившись, береться за газети чи за якусь хатню роботу. Ну, не вірить він у щирість тих зустрічей. Сльозам не вірить.
Ірина, прокидаючись щоранку й поволі дістаючись до надокучливої думки про те, що далі вже нікуди, щоразу казала собі: все, досить, треба щось робити. Так більше не можна. Два сини - завтрашні студенти; хвора свекруха, котра залишилася жити з невісткою після смерті сина, Ірининого чоловіка; низька до смішного зарплата. І злидні. У кожному кутку, завжди назирці, як упевнений в собі хижак, злий та вічно голодний.
- Чоловіче, ти здурів,
Чи тільки дурієш?
Чого правої руки
П’ятий день не миєш?
- Гріх сміятися тепер, -
Той очима блиснув, -
Може її у четвер
Сам начальник тиснув.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 