Кочівники, нелегали і просто охочі до міського життя люди завжди змушені шукати прихистку. Сам вираз “найнята квартира” викликає мурашки по шкірі, а у декого - здивування. Оренда житла рівнозначна безпритульності, а люди, які змушені винаймати квартиру, прирівнюються до принизливої категорії знедолених. У маленьких містечках заведено жити нехай тісно, але у власній квартирі.
“Надійко, донечко, не можна бути такою похмурою… Он, подивись у вікно, яке сонечко…”, - збираючи дітей до садочка, мати не переставала дивуватися тому, наскільки різними, не схожими одне на одного, є її двійнята. Андрійко - веселий, говіркий, допитливий і у всьому тямущий, любить дитяче товариство і верховодить у ньому. Де не опиниться, діти навколо нього зграйками збираються: чи-то у дворі, чи-то у садочку. І вихователька в садочку його хвалить, каже, що будуть з нього люди. А от Надійка…
З дитячого садка залишається мало спогадів, все швидко забувається, і лише поодинокі згадки виринають з ріки вже дорослого життя. Але такого Сашко з Володькою точно не могли забути - саме звідти почалася їхня велика дружба, яка перенесла їх і в шкільні роки. Два хлопчики були такі різні, але схожі водночас. Володька - з багатої повноцінної родини. Гарненький білявий хлопчик мав усе, що тільки бажав. Сашко - з кирпатим носиком і веснянками на ньому, немов сонце добре помастило його пензликом, ріс без батька, тому задовольнявся усім тим, що могла дати йому мама: старенький одяг, прості іграшки і любов за двох. Незважаючи на це, хлопці потоваришували, допомагали один одному у навчанні, ділилися усім, захищали у бійках, пізніше - переживали разом перші розчарування та поразки, раділи один за одного і розділяли перемоги. Усі дивувалися силі чоловічої дружби у ще не зовсім дорослому житті.
(Продовження. Початок у “РР” №42)
По черзі були в селі біля Уляни. А їй хотілося вмерти, та смерть не забирала. У думках дякувала Богу, що дав їй розум, і не розлучила Олега з Галею. Бо хто знає, як би воно сталося, і хто б її доглянув. Чоловік Люби Іван розумів дружину, нічого не казав на те, що вона більше часу пропадає біля хворої, а от Маринин Василь не захотів такого життя, залишив її й пішов до іншої. Не перепрошувала. Звільнилася з роботи, пожаліла сестру, щоб з нею такого не трапилося, перебралася до бабусі й була біля неї постійно.
Кочівники, нелегали і просто охочі до міського життя люди завжди змушені шукати прихистку. Сам вираз “найнята квартира” викликає мурашки по шкірі, а у декого - здивування. Оренда житла рівнозначна безпритульності, а люди, які змушені винаймати квартиру, прирівнюються до принизливої категорії знедолених. У маленьких містечках заведено жити нехай тісно, але у власній квартирі.
“Надійко, донечко, не можна бути такою похмурою… Он, подивись у вікно, яке сонечко…”, - збираючи дітей до садочка, мати не переставала дивуватися тому, наскільки різними, не схожими одне на одного, є її двійнята. Андрійко - веселий, говіркий, допитливий і у всьому тямущий, любить дитяче товариство і верховодить у ньому. Де не опиниться, діти навколо нього зграйками збираються: чи-то у дворі, чи-то у садочку. І вихователька в садочку його хвалить, каже, що будуть з нього люди. А от Надійка…
Ось так непомітно підкралася зима. Здається, що відпустка була колись давним-давно, ледь не в минулому житті. За вікном - чи то дощ, чи то мокрий сніг. На душі, до речі, така ж синоптична ситуація. Тож саме впору пригадати літні дні, та все, що з ними пов’язано!
Одного недільного дня, замість того, щоб вилежуватися з пультом біля телевізора, мною та друзями була схвалена геніальна ідея - провести вихідний за містом. Але не у найближчому лісі шашличків чи, в крайньому разі, сала посмажити, а дізнатися щось нове, побувати в якомусь цікавому місці.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 