Замальовки з життя…

Та життя не стояло на місці. Воно бігло без зупинок і перерв на чай чи каву. Воно змінювало усе й усіх...

Хлопці дорослішали, стрімголов поринали у нове. Сашко залишався все тим простим хлопчаком, замріяним і відданим. Знайшов себе у малюванні і мріяв стати великим художником. Володька змінився, можливість мати усе зробила його грубим і пихатим. Маючи наймодніший одяг та інші дорогі речі, прихильність усіх дівчат у класі, він почав соромитися найкращого друга, і навіть на святкування свого шістнадцятиріччя не запросив його. Сашко ж хотів привітати друга дитинства, не розумів і не хотів вірити, що люди змінюються, черствіють з віком, забувають друзів. У нього не було грошей на подарунок. Щовечора він просто сидів і малював; плавні рухи пензлика відображали картину життя, акварелі перепліталися з почуттями. Через кілька днів на дешевому полотні яснів чудовий малю-нок: портрет двох вірних друзів, які тримаються за руки, - як символ вічної дружби. Взявши цю картину, Сашко пішов вітати Володю з днем народження. На поріг його не пустили. Нові заможні товариші розсміялися з подарунка хлопця і викинули його за двері услід за ним. Тоді стало порожньо на душі, але невідомо, у кого порожнеча була більша - у Сашка, якого відкинув друг, чи у Володьки, який втратив найкращого друга, не усвідомлюючи цього.

Йшли роки, бігло життя, а за ним поспішали й вони, але окремо один від одного. Володимир став відомим бізнесменом, мав сім’ю і двох дітей. Олександр залишився все тим самим юним художником, малював чудові картини на проспекті, і вірив, що їх оцінять.

Трагедія... Володимир потрапив у важку автомобільну аварію. Його життя було на межі смерті. У такі випадки людина замислюється над прожитим, над тим, що пробігло і зник-ло в минулому, покрилося пилом на полиці спогадів. Володі потрібна була нова нирка. Пошуки донора були безрезультатні, усі газети говорили про цей випадок, пропонувалася нагорода.

Знайшовся... Сім’я дякувала Богу: знайшовся донор. Лікар квапився зробити пересадку.

- Вам зробили операцію, нирка успішно пересаджена. Скоро оклигаєте, і вашому здоров’ю вже нічого не буде загрожувати. Вітаю вас, - повідомив лікар Володимира.

- Дякую, це справжнє щастя, вмирати мені ще так рано. Ви заплатили донору?

- Донор зник, не взявши грошей. Лише залишив цю картину, сказав, що ви все зрозумієте.

На картині зображено двох друзів, які тримають разом руки, як символ вічної дружби...

Час невблаганний, радісні хвилини люди жадібно ловлять, намагаються не відпустити... Але Володя швидко забув про ту картину. До нього прийшли знову нові багаті друзі, які принесли дорогі речі...

Дні, місяці, роки... Сивина з’явилась швидко. Старий проспект... Сашко так і жив в бідності, малюючи, як і раніше, ніким не оцінені картини. Він тяжко захворів, на ліки грошей не було. З однією ниркою не міг перенести хворобу.

Помер...

Лиха доля спіткала й Володимира: збанкрутував, рахунки у банку заморозили. Діти і внуки швидко про нього забули, жінка покинула і побралася з багатієм. Старість минула в убогій однокімнатній квартирі.

Сам... Тільки тоді він згадав, що в нього був друг. Друг, який готовий був віддати життя за нього, який віддав свою нирку для безжальної, розпещеної людини, яка колись все-таки пізнала справжню руку дружби.

Життя не вічне...

Діти згадали про нього лише тоді, коли справа дійшла до заповіту.

...Кімната. У ній сидять троє дорослих чоловіків. Двоє заможних, вишукано вдягнутих. Третій тримає старий потертий шмат паперу, на якому щось написано. Чоловіки уважно слухають...

На стіні висить картина, на якій намальовані два хлопчики, що тримають руки разом, як символ вічної дружби, навпроти неї - старе трухляве крісло. Старі меблі: диван, шафа, стілець, іграшки, - все це переходить до дитячого будинку. Квартиру за допомогою адвокатів забирають ті два чоловіки.

Старого ховають сусіди, біля людини, про яку він так любив розповідати.

Час...

Хтось приніс картину і поклав посеред двох зарослих могил. На картині намальовані два хлопчики...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: