У наш час ранні шлюби - не диво. А в ті часи, про які йде мова, дівчина, котра вийшла заміж у сімнадцять років, була винятком. Так судилося, що Оксані ще зі шкільних років подобався Андрій.
Я працювала на пошті - розносила людям пенсію. Одного дня, видаючи відомості, моя начальниця повідомила, що померла одна з пенсіонерок, яка мешкала в будинку за таким-то номером. Але до того дому мені все одно треба було заходити, оскільки її дочка отримувала грошову допомогу на дітей.
Приснився Івану сон, ніби він помер. Лежить у домовині на лавці у своїй хаті, над ним сидить його теща і не оплакує, а кляне: «Таки склався, п'яна га... Не будеш більше пити нашої крові.
Знакомы мы были давно. Но что-то нам двоим мешало, то, что вместе быть не суждено. Наверное, так судьба хотела... Я видела его во сне и наяву. И сердце замирало у меня, но как сказать ему, что я люблю его душой, - не знала. То чувство между нами, наверно, был мираж.
Був недільний ранок. Мене розбудила мама і сказала, що я маю пасти з дідом Грицьком череду, бо Петрика, старшого брата, вона бере з собою до міста на базар. Тоді я навіть уявити не могла, що той день надовго залишиться у моїй пам'яті. Не хотілося йти з чередою, але я не могла не послухати матір, та ще й дід тицьнув мені карбованець.
«Раз я взувся в чобітки, одягнувся в кожушинку, сам запрягся в саночки і поїхав по ялинку». Ці веселі рядочки дитячого віршика часто тепер чує Сашко, житель одного з сіл Дубенського району. А почалося все з того, що шестирічний хлопчик вирішив разом із другом піти по ялинку в ліс, за п'ять кілометрів від дому. Перешкодою не стали ні колючий мороз, ні величезні замети снігу, ні озеро з тонкою кригою та високим очеретом, через який пробиралися хлопці.
«Відійди від цього страшного пса, бо не знаєш, що він може зробити наступної хвилини. Це ж тварина, собака, нічого доброго від неї чекати не доводиться!..» Як часто можна почути такі поради турботливих матусь своїм дітям, які намагаються погладити смішного песика, що зустрічається їм на дорозі.
Був сонячний день, коли чарівна дівчина, випускниця Рівненського гуманітарного університету, прийшла у школу влаштовуватися вчителькою іноземної мови. Виразні голубі очі, природний рум'янець робили її справжньою красунею.
Проїжджаючи селом Іванчиці Зарічненського району, вирішила зупинитися в ньому і розпитати у місцевих жителів про знаних людей цього краю. Відомих та шанованих не за посадою чи статками, а тим, що мають незвичну долю, вмілі руки та добре серце.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 