#А от я знаю історію...
Трапилася ця історія тридцять років тому. Її нам розповів сусід. Ми скільки згадуємо про це, стільки й сміємося.
У сусіда дядька Віктора (ім’я змінене) гуляли весілля. І як здавна велося, сусіди забирали приїжджих гостей до себе на ніч. От і Віктор узяв до себе кількох чоловік. Вранці всім захотілося пити - після вчорашнього сушило. Дядько Віктор пішов до колодязя по воду. Було це взимку. І біля кожного колодязя, коли діставали відро, розливалася вода, а потім намерзав лід. Витягуючи відро, Віктор послизнувся і впав, вдарившись головою об лід. Від удару, та ще й хміль вчорашній не вийшов, чоловік лежав нерухомо.
Позбігалися усі, визвали “швидку”. Лікарі оглянули дядька, пульс не прослуховувався. Надавали першу допомогу, але ознак життя чоловік не подавав. Його повезли чи то в лікарню, чи в морг.
Потім дядько Вік- тор нам розповів таку історію. “Коли я від холоду прийшов до тями, не міг зрозуміти, де я і скільки часу тут. Скрізь темно, я накритий одним простирадлом, одягу ніякого на мені немає. Тоді я почав тим простирадлом обмотуватися. Аж раптом дивлюся - біля мене теж хтось накритий білим лежить. Я і з нього стягнув простинку і намотав на себе. Коли добре придивився, побачив, що біля мене людина лежить, теж без одягу і не рухається. Обдивився навкруги - теж лежать накриті люди. Аж тоді зрозумів, де я знаходжуся”.
Тоді дядько з переляку підбіг до дверей і почав що є сили стукати. Почув сторож грюкання зсередини, перелякався до смерті, адже такого ніколи не було. Зателефонував лікарям, які приїхали й забрали Віктора з моргу до лікарні, щоб обстежити і з’ясувати, як таке могло статися. Оскільки була ніч, у лікарні тільки чергувала медсестра. Чоловіка поклали на каталку, накрили тим же простирадлом, бо іншого нічого не знайшли, і поставили біля приймальної. Треба було заповнити картку, виділити палату, знайти одяг. Тому всі зайнялися цим. Віктор, не розуміючи, що з ним сталося, і що буде далі, з переляку накинув простирадло і почав тікати. Вискочивши на вулицю, почав згадувати дорогу додому.
Тільки на ранок чоловік дістався додому. Відчинив двері, а в коридорі труна стоїть і вінки. “Хто ж це помер, поки мене не було?” - подумав Віктор. Заходить у дім, а на кухні їжу готують - щось печуть, варять. Нічого не розуміючи, дядько тихенько, в одному простирадлі, зайшов до кімнати. Як глянула на нього сусідка - так і впала. Ще довго її приводили до тями у лікарні. Всі інші, мабуть, нерви міцні мали, кинулися тікати через вікна. Віктор у дверях стояв нерухомо і, заїкаючись, благав: “Не бійтеся мене, я живий, розкажіть, що сталося?”. Але ніхто того не чув.
Через кілька хвилин приїхала “швидка” - лікарі “по гарячих слідах” утікача прибули. У ній за мить сидів дядько Віктор між двома здоровенними лікарями, які міцно тримали його з обох боків. А поряд на носилках лежала непритомна сусідка.
Отаке довелося пережити нещасному дядьку Віктору. І смішно, і страшно.