Все почалося з того, що моя сусідка по кімнаті Наталя стала скаржитися на біль. У спині, в боку, внизу живота. Що б це могло значити, - стали гадати ми. Підшлункова? Печінка? А, може, в неї піелонефрит, - щось недобре з нирками?.. Слухай, кажу, давай не будемо ризикувати і викличемо “швидку”. Лікарі краще знають, що в таких випадках робити.
Я їхала в чуже місто, до незнайомих мені людей, покидаючи все: трепетно-рідне й до дрібниць - своє. Їхала, щоб забутися, загубитися в суєті суєт. А ще - щоб не дивитись у знайомі вічі. Ні, не засудливі - запитливі.
Олег відразу після служби у війську вирішив осісти у столиці. Все ж таки цивілізація, кіно, чарівні киянки... Та й він хлопець нівроку, можливо, якась краля й “клюне”. А оскільки освіта Олега була не більшою восьми класів, то вирішив вивчитися на водія і піти працювати в автобусний парк. Життя завирувало: пристойна зарплата, знайомства, танці в клубі автомобілістів.
Поруч зі мною сиділа жінка незвичайної зовнішності: супермодна зачіска зовсім сивого волосся, моложаве обличчя, великі чорні очі – вони випромінювали якусь невимовну тугу.
- Ти ніколи не заробиш стільки, як я! - вже давно роздратовано переконує мене чоловік. - А якщо так, то для чого тобі взагалі працювати? Сиди вдома і займайся господарством.
Саме в Рівному письменник зустрівся зі старим знайомим з часів Хуста (Закарпаття) Анатолієм Демо-Довгопільським. Через Демо-Довгопільського познайомився з групою працівників Київської кіностудії, яку війна прибила до Рівного. Зокрема, близько зійшовся з режисером Іваном Петровичом Кавалерідзе та його асистенткою Тетяною Федорівною Праховою-Чорною. Крім них, у групі були ще кінооператор Іван Шеккер та його дружина Віра Михайлівна. Самчук радів, що доля послала таких гарних людей, з якими подружився на багато літ, а Тетяна Федорівна стала його дружиною. Саме з цими друзями відвідував Улас Самчук Дермань, Крем’янець, Тилявку, де були зворушливі зустрічі з родиною, зокрема з братами Василем та Федотом та сестрою Василиною.
Коли Оксана від’їжджала за кордон, то дуже плакала, як прощалася. Знала, як буде тяжко мамі самій залишитися з маленькою дитинкою, та ще й із поламаною ногою. Своїй мамі вона довіряла, як самій собі.
Цю жінку я часто бачу з повними торбехами в обох руках. Вона постійно тягне їх як не з базару, то з супермаркету. Живе у приміському селі, а працює в обласному центрі. Якось розговорилися з нею в маршрутці. Дана, так звати мою співрозмовницю, повідала про свою непросту долю.
Ліля (з етичних міркувань ім’я героїні змінене) була пухкенькою завжди – і якщо в дошкільному та молодшому шкільному віці це викликало заздрість мам і бабусь, її подружок та однокласниць, то в підлітковому віці перетворилося на чималу проблему і безліч комплексів. У старших класах Ліля, втомившись від кпинів ровесників, сіла на дієту. Результат був, але незначний.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 