Поруч зі мною сиділа жінка незвичайної зовнішності: супермодна зачіска зовсім сивого волосся, моложаве обличчя, великі чорні очі – вони випромінювали якусь невимовну тугу.
- Ти ніколи не заробиш стільки, як я! - вже давно роздратовано переконує мене чоловік. - А якщо так, то для чого тобі взагалі працювати? Сиди вдома і займайся господарством.
Саме в Рівному письменник зустрівся зі старим знайомим з часів Хуста (Закарпаття) Анатолієм Демо-Довгопільським. Через Демо-Довгопільського познайомився з групою працівників Київської кіностудії, яку війна прибила до Рівного. Зокрема, близько зійшовся з режисером Іваном Петровичом Кавалерідзе та його асистенткою Тетяною Федорівною Праховою-Чорною. Крім них, у групі були ще кінооператор Іван Шеккер та його дружина Віра Михайлівна. Самчук радів, що доля послала таких гарних людей, з якими подружився на багато літ, а Тетяна Федорівна стала його дружиною. Саме з цими друзями відвідував Улас Самчук Дермань, Крем’янець, Тилявку, де були зворушливі зустрічі з родиною, зокрема з братами Василем та Федотом та сестрою Василиною.
Коли Оксана від’їжджала за кордон, то дуже плакала, як прощалася. Знала, як буде тяжко мамі самій залишитися з маленькою дитинкою, та ще й із поламаною ногою. Своїй мамі вона довіряла, як самій собі.
Цю жінку я часто бачу з повними торбехами в обох руках. Вона постійно тягне їх як не з базару, то з супермаркету. Живе у приміському селі, а працює в обласному центрі. Якось розговорилися з нею в маршрутці. Дана, так звати мою співрозмовницю, повідала про свою непросту долю.
Ліля (з етичних міркувань ім’я героїні змінене) була пухкенькою завжди – і якщо в дошкільному та молодшому шкільному віці це викликало заздрість мам і бабусь, її подружок та однокласниць, то в підлітковому віці перетворилося на чималу проблему і безліч комплексів. У старших класах Ліля, втомившись від кпинів ровесників, сіла на дієту. Результат був, але незначний.
Приємно поговорити з розумною людиною. Тобто із собою. Адже кожен із нас, вважає себе розумною людиною. Тим більше, що нині є прилади і методи, завдяки яким можна розвивати себе. Питання, чи не буде нам ліньки зайнятися собою. Отож, хто хоче – знайде можливості, хто не хоче – знайде причини.
Катерина сиділа за святковим столом навпроти Івана. Той сором’язливо ховав від присутніх великі долоні, що навічно ввібрали в себе виробничий пил. Скупий на слово, зніяковілий, нерішучий – повна протилежність своїй дружині Жанні, яка весь вечір веселила компанію анекдотами, співала і витанцьовувала з бригадиром Марком. Люди казали, що в них роман. А хіба можна тим людям вірити? Вони бозна-що навигадують. Он і про неї злі язики на селі плещуть різні нісенітниці, а все через те, що самотня, без чоловіка живе.
Мар’янка та Оксанка жили в злиднях. Тато їздив на заробітки, а мама Аліна частенько заходила до куми, щоб хильнути чарку. П’ятирічна Мар’яна залишалася “за старшу”, і дворічна Оксана мала всього в неї вчитися. У селі знали, яка ситуація в сім’ї, але у кожного своїх проблем вистачало. Ніхто ж не бачив, що й зароблені на сезонних роботах гроші йшли на спиртне. А горе-мати, коли виходила із затяжного запою, вела дітей до церкви та щиро плакала, вимолюючи в Бога прощення.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 