“Ви знаєте, як зачиняються двері до раю? – хутко писала вона на паперовій, гарної якості, рожевій серветці. – Тихо. Тихесенько. Так нечутно і непомітно, що ви й далі стоїте перед ними у щасливій упевненості, ніби можете бігати туди, мов у їдальню, а потім повертатися назад у щоденне пекло буднів, коли заманеться. Ви нахабно переконані у тому, що саме вам неодмінно уготоване райське життя вже тут, на землі.
Вірочка стояла на скелі, що нагадувала ковчег, і вдивлялася в тихе море. Кораблі поспішають на захід сонця, щоб повернутися. Кримські сосни щоразу проводжають їх та зустрічають. Свій найщасливіший човен вона зустріла і прихистила, але життєве море покликало його у дорогу, з якої не повертаються…
Інна сиділа перед дзеркалом і пильно вдивлялась у своє відображення. Ніби вона, й водночас така чужа людина, дивилась на неї. Розкішна біла сукня, ніжна й довжелезна фата, вишукані прикраси, невимовно гарні зачіска та макіяж. Найвродливіша наречена у світі… і найбільш нещасна. Серце стиснулося від болю. Уже вдруге за останні півроку Інна вдягла весільну сукню.
Працюючи з ранку до пізнього вечора, Тетяна мріяла лише про одне: прийти у свою квартиру, де затишно й тепло, приготувати вечерю для двох, а потім у міцних і водночас ніжних обіймах коханого зустріти сон. Та поки дівчина винаймала квартиру на околиці міста, працювала на двох роботах і лягала в холодне ліжко сама. А зранку прокидалася, готувала каву, викурювала цигарку і бігла на роботу. І так щодня. А ще недавно вона була найщасливішою у світі. Була…
Вона просто хотіла кохати і бути коханою, мати щирого й вірного друга, на якого можна покластися… Але світ відвернувся від неї! Та вона любила цей світ, бо в її доброму серці не було й найменшої гадки про те, що в ньому так багато зла. Вона була оптимісткою, а її натомість називали наївною
Дверний дзвінок заверещав несамовитим лементом приблизно о четвертій годині ранку, і Лідка, мов затравлений кролик, що не зводить загіпнотизованих очей з удава, навіщось повернула ключ замка...
У жовтні мій шкільний портфель завше вагітнів яблуками. У перервах між уроками я любила намацати на дні сумки якесь із тугеньких прохолодних тілець і з заплющеними очима витягати, вгадуючи, якого воно буде кольору. Я змалечку жила серед яблук, у яблуках, із яблуками. Тож тривалий час щиро вважала, що із якогось велетенського космічного дерева прибула до мами із татом та дідуся з бабусею в кареті крихітного золотого яблучка. Мама проковтнула мене, тоді ще зернинку, щоб народити та назвати Євою.
У передчутті Різдвяних свят Марко, як у дитинстві, все ще очікував на казку. Острівець домашнього затишку мерехтів яскравими ялинковими вогнями. Під розкішним смоляним гіллям в очікуванні дитячого захвату та радості виблискували пакунки в різноколірній фользі під пильним оком популярних Маші та Ведмедя, призначені для синів-близнюків.
Синочок не каже “р”... Сусідка винна 100 доларів. Не віддає, зараза... Це що там за дитина плаче? Ні, моя спить. Тьху, це ж котиська у квітні нявчать. От кому зараз добре... Краща подруга звинуватила в корисливості... Сестра сказала, що я їй заздрю... Кому потрібне таке життя?
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 