Я люблю тебе. Але ти мене не чуєш. Твій голос лагідний, а випадкові дотики ніжні та обережні. Та все одно я тримаюся від тебе на віддалі, бо інакше… Інакше я не вмію. Любов помирає, коли починає говорити. А я не хочу загубити ту жагучу невизначеність, яка пронизує наші зустрічі.
…Пам’ятаєш, коли літо майже стояло на порозі дощів, один день подарував слабку ілюзію – таке грайливе сонце, такий теплий вітер. Небо кольору м’ятної карамельки було лише декорацією до наших почуттів. Я горнулася до гарячої, ледь шорсткої поверхні твоїх долонь і прислухалася до невідомих звуків, що линули з серця гомінливого міста. Твоє життя – у центрі. А для мене місто – це східний базар, де ніхто один одного не чує.
Той час промайнув, як фільм: доки сидиш у залі, все здається грандіозним, геніальним, а вийдеш на вулицю – і не пам’ятаєш нічого. Але ти так і залишишся для мене спекотним літом, непостійним південним вітром з відгомоном тернопільських каштанів, котрі розбруньковуються у теперішньому холодному квітні…
Я не втікаю від кохання, а біжу від буденності. Я люблю тебе. І саме тому ти ніколи про це не дізнаєшся.
Партнери 