Щоб потрапити до рабства, не обов’язково їхати за кордон

Людей продають не обов’язково за кордон, і мова йде не завжди про проституцію.

Василь розповів співробітникам представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні таку історію: “Навесні в наше село приїхав Михайло і запропонував поїхати на заробітки у місто. Пообіцяв велику зарплату, безкоштовне харчування і проживання. Я погодився, і через декілька днів він забрав мене та ще двох охочих. Михайло відвіз нас через декілька сіл до станції, де придбав квитки на електропотяг до обласного центру. Там нас зустрів його племінник, який відвіз на будівництво. Тіснилися ми втрьох в одній брудній кімнаті, годували 1-2 рази на день огидною стравою. Ми не мали права спілкуватися, а працювали від зорі до зорі без вихідних. Коли висловлювали невдоволення - били і погрожували не заплатити. Через півтора місяця я не витримав, і у зручний момент утік.

У мене не було грошей доїхати додому, тому я влаштувався до іншого хазяїна - розвантажував цемент і щомісяця отримував зарплату. Повернувшись додому, відразу звернувся у міліцію із заявою про неправомірну експлуатацію людей”.

Таких історій фіксують десятки. Але більшість з них так і залишається тільки у пам’яті жертв. А вони, наче про жахливий сон, намагаються якомога швидше про все це забути. Свідки чи потерпілі цього злочину просто не зізнаються - не лише міліції чи громадським організаціям, а й навіть найближчим родичам: уникають сорому чи осуду, не вірять, що експлуататори справді будуть покарані.

Розкривати подібні злочини правоохоронцям важко через нестачу свідчень. Крім того, коли людина їде на сезонну роботу до іншої області або району, то не підписує жодних угод і злочин виявити складніше.

Часто майбутніх жертв “підставляють” знайомі чи родичі. Так, 16-річну Ольгу сaпати буряки у село П’ятки на Житомирщині відправила... подруга. Дівчина вже працювала у тому господарстві, і привела “підмогу”. Дівчат з іншими робітниками господарі поселили до корівника, одразу відібрали телефони, учнівські квитки, щодня на 12 годин посилали в поле, а “зарплату” тільки обіцяли. Знайшла дівчину лише її мати, яка “підняла на ноги” правоохоронців, щоб визволити дитину.

Як же не потрапити до пастки, коли, з одного боку, злидні штовхають людину до роботи у будь-яких умовах, а з іншого - не втрачати власної гідності і отримати зароблене? Слід пам’ятати, що в Україні діє Кодекс законів про працю, який зобов’язує роботодавців укладати угоди з працівниками про виконання робіт, навіть якщо йдеться про сезонну роботу (Стаття 7 КЗпП). Державна інспекція праці, яка діє у кожному районі й підпорядковується відповідному департаменту у структурі Міністерства праці та соціальної політики, повинна стежити, як роботодавці підписують трудові договори, ведуть трудові книжки, дотримуються графіку робочого часу і права працівників на відпочинок, своєчасне одержання заробітку, гарантують лікарняні та безпечні умови праці. Особливо це стосується випадків, коли працівник виїжджає з місця постійного проживання на тимчасові, сезонні заробітки в інший регіон. У цих випадках не варто одразу усно погоджуватись на роботу із незнайомцями, які не показують своїх документів чи ліцензій. Адже у незнайомому місці будь-яка людина більш вразлива, ніж на Батьківщині. І навіть якщо експлуататори будуть виявлені й покарані, повернути зароблене важкою працею їхнім жертвам буде практично неможливо: за відсутності трудових договорів, будь-яких формальних записів про проведення робіт - юридично ніхто нікому нічого не зобов’язаний.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: