ГРЕЧКА стала делікатесом

Пам’ятаєте, як рік тому нас усіх з вами обурило зростання цін на цей продукт харчування від 4,5 до 9 гривень за кілограм. Нині про такі ціни можна лише помріяти. І зараз ті, хто залишилися без гречки, заздрять тим, хто буквально змів її з полиць магазинів за 14 гривень. А у торгових мережах із більш-менш “людськими” цінами клеїли оголошення: “Не більше кілограма в одні руки на винос”. Ще трошки зачекаємо і купуватимемо продукт, багатий на залізо, за талонами. Як не крути, радянизацію розпочнуть із гречки.

Доступний народний харч - гречка звичайна - ще трохи, і стане делікатесом. Якщо більшість українців ніколи так і не куштували фуа-гри, то є загроза, що до її рядів пристане й гречка, а ви своїм онукам розповідатимете: “Були часи, коли я варила гречку мало не щодня, а коштувала вона 14 гривень за кілограм”. Каламбур - скажете ви? Не зовсім, а реалії буденного життя.

Економіст Алік Камінські говорить: “Імпорт гречки був незначний, не міг покрити дефіцит, який є, ми знову досягли критичних рівнів запасів, і ціна на гречку пішла вгору!”

Щороку українцям потрібно більше 150 тисяч тонн гречки. Торік влітку, коли гречка стрибнула від шести до чотирнадцяти гривень, запаси обіцяли поповнити китайською крупою. Проте цього так і не трапилося, китайську гречку ми так і не скуштували, досі доїхати не може. Та навіть, якщо гречка до нас і доїде, - не факт, що ціна на неї впаде. Проблема не в тому, чия це гречка, навіть, якщо вона китайська і надзвичайно дешева. Навіть, коли у Китаї крупу візьмуть за одну гривню, то так чи інакше вона не може бути дешевшою на полицях. Для чого? Якщо ринок готовий купувати за тією ціною, яка вже є. У той час попит на крупу такий шалений, навіщо ж втрачати зайві гроші.

Чому в Україні дорожчає українська ж гречка? Враховуючи те, що цю крупу, крім білорусів, українців та росіян, ніхто більше не вживає - ввозити її нам нізвідки, та й експортувати її було б нелогічно. А відтак, посіви гречки поступово зменшувалися.

Неврожай, систематичне зменшення посівних площ, відсутність достойного обладнання, плюс - зниження урожайності. Експерти кажуть, саме це зробило гречку нецікавою й невигідною для виробників. Навіть, якщо селяни й сіяли б гречку для себе, то переробляти її вони не мають де. До того ж, закуповують крупу з рук “горе-аграріїв” за 3 грн/кг. Тож кому після таких знущань монополістів захочеться її сіяти? Та чи полізе вона до рота при таких цінах?

По-новому цьогоріч “зацінили” й деякі види соціальних продуктів. Полізли вгору ціни на цукор та олію. Хоча обласна влада й била себе кулаком у груди, буцімто, дешевого цукру вистачить всім, проте маємо подорожчання на 2-3 гривні. Аграрії виправдовують себе: “Урожай - хороший, але цукровість - погана. А все, що завозять - воно й має бути дорогим, що ж ви хотіли”.

Олії ж славному українському люду, навпаки, вистачає. Її навіть продають іноземцям. Але від того вона не дешевшає, бо на зовнішніх ринках олія дорожчає, як і нафта. А щоб усього не вивезли - вітчизняний ринок має підтягнути ціни.

Оскільки ми є безпосередніми експортерами олії, то й виробляємо її у п’ять разів більше від власної потреби. А ціну на неї визначають відповідно до світової ціни. Тож і маємо рівнятися на нашого європейського сусіда.

Дивлячись на цю “райдужну” картину, можна лише підбадьорити земляків - купуйте і їжте наше українське сало, воно й дешевше і смачніше, але тут вже вам ніхто не дасть гарантії, чи воно бува не польське, а наше.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: